 |
 |
 |
|
Год девятнадцатый – мастак
Показывать смешной пятак.
Колечком хвостик, шаг вперед,
Друзья, к нам год Свиньи идет.
Не будем в прошлых бедах рыться,
Пусть все хорошее случится.
С любовью, с верой пусть придет
К нам добрый, светлый Новый год.
Пусть всем подарит непременно
Достаток полный и отменный.
Ну, а здоровья этот год
Пусть целый ворох принесет.
Заботой полнится корытце,
А нам пускай все время снится
Хороший и игривый сон
И радостный хрустальный звон.
Пусть за окошком снег искрится,
С надеждой в завтра я смотрю.
Пора уж свинке появиться,
Так скажем ей призывно: «ХРЮ!!!»
Н. Шляховая
|
|
|
 |
 |
 |
|
|
|
|
Зимняя сказка
В долгий зимний вечер к людям прилетели
Странники седые – снежные метели.
Хоровод водили у пушистой ели,
И, резвясь, кружили в звездной карусели.
В бодром настроении вьюга озорница.
Ей, как видно, тоже дома не сидится.
И, взмахнув платочком, по просторам светлым
Быстрые кадрили пляшет с буйным ветром.
Лунною дорогой пронесется тройка,
Разметав по свету зеркала осколки.
Заиграет скрипка зимние напевы.
Одиноко сердце Снежной королевы.
Этот вечер дивный не пробудит в деве
Радостного чувства, звонкого веселья.
Холодны, как льдинки, глаз бездонных взоры
И не греют душу пышные уборы.
В ледяных хоромах ветрено и пусто.
Лишь сверкают стены в полумраке грустном.
Станет явью сказка, в полночь оживая,
И растает вечность от улыбки Кая.
|
Н. Шляховая
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Краще один раз побачити… Національний музей гончарства в Опішні.
В один з останніх привітних і сонячних днів осені збулась моя особиста мрія - побувати в селищі Опішні, у Національному музеї гончарства. Всеукраїнський день бібліотек колектив бібліотеки ПУЕТ вирішив відсвяткувати саме там. Це було так чудово – разом з колегами по роботі здійснити цю поїздку. Особливо вабило те, що всі експонати виставлені просто неба, до них можна підійти, роздивитися з усіх боків і відчути неповторний дух творчого натхнення автора. Скільки ж їх тут , живодайних виробів з глини – і не перелічити! Дивуєшся фантазії авторів – а їхні роботи тут на любий смак – є над чим посміятися, а над чим і замислитись, або просто потішитись.
Були ми і в приміщенні музею, де роздивлялися світлини з життя гончарів та вироби, зроблені їх майстровитими руками. Мені дуже сподобалось панно з малесеньких розписних тарілочок, де нема і двох, розписаних однаково. Ще цікаво те, що музей-заповідник розташований на місці городища Роменської культури VII століття, що одночасно є найвищою точкою Полтавщини, яка знаходиться на висоті 2008 метрів. Тож краєвиди тут просто заворожують!
Все в цьому музеї під відкритим небом зроблено з любов’ю, кожна скульптура приваблює – підійди, роздивись, поміркуй… Немає таких, що не сподобались, усі вони – чудові! Особисто я отримала неповторні емоційні враження від зустрічі з цим музеєм, я в нього просто закохалася. Втім, правду кажуть, ліпше один раз побачити!
Ольга Савченко
|
|
|
|
|
|
|
|
|
 Читальна зала для студентів
Ось і пролетіло літо. Настав час золотої осені. Двері нашого університету знову гостинно розчинили двері перед студентами. Особливі слова привітання з початком навчального року для першокурсників: перед вами відкривається шлях до знань, творчих перемог та наукових звершень. І добрим помічником на цьому шляху вам буде книжка. Тільки той, хто читає книгу, зможе здобути справжні знання, які потім буде використовувати в реалізації свого інтелектуального потенціалу та кар’єрному зростанні. «Незамінним джерелом знань і невичерпним джерелом твого духовного багатства є книжка», - говорив відомий педагог В.О. Сухомлинський.
На першому поверсі бібліотеки по сусідству з електронним читальним залом знаходиться загальний читальний зал. Просторий зал на 220 місць чекає відвідувачів. Тут створені комфортні умови для роботи з книгою. Рідкісні, цінні видання, книжки, які в будь-який момент можуть знадобитися - додому не видаються, а попрацювати з ними можна тільки в читальній залі бібліотеки. Користувачі мають можливість працювати з власними ноутбуками, до їх послуг безкоштовний WI-FI.
Кваліфіковані бібліотекарі читального залу завжди раді допомогти вам в підборі літератури по темі, готові відповісти на тисячі ваших питань «Що?», «Де?», «Коли?». Процес книговидачі у нас автоматизований, здійснюється за допомогою програми «Absotheque Unicod». Щоб записати книжку на ваш електронний формуляр, достатньо зчитати штрих-код сканером - процес видачі займе не більше хвилини. Кількість книжок, які ви можете взяти - необмежена. В читальному залі зібрано універсальний книжковий фонд з усіх галузей знань, майже 35000 примірників книг, а також періодичні видання, які ми зберігаємо з 2000 по 2017 рік. Це підручники , навчальні посібники, монографії, енциклопедії, словники, довідники, атласи. Фонд постійно поповнюється новими виданнями. Якщо потрібної книжки у нас не знайдеться, ми зможемо вам допомогти - замовимо її по міжбібліотечному абонементу в іншій бібліотеці. Також у нас працює служба електронної доставки документів - по електронній пошті ви зможете отримати копію фрагменту книги або статті.
Бібліотечний фонд розкритий за допомогою яскравих ілюстрованих книжкових виставок. Численні виставки присвячені календарним і пам’ятним датам, експонуються виставки книжкових новинок та тематичні виставки. Ми виставляємо найновіші і найцікавіші книги, приходьте, дивіться і читайте!
Відвідуючи найтрадиційніший, але найпотрібніший відділ бібліотеки - читальний зал, ви зможете отримати міцні знання. Стати користувачем читального залу може кожен, хто працює та навчається в університеті. Ми завжди раді Вам і запрошуємо до читальної зали!
Бакум Наталія
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ЕЛЕКТРОННИЙ ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ
Електронний читальний зал чи електронна читальна зала бібліотеки ПУЕТ – який чи яку так люб’язно прихистив на своїй території традиційний читальний зал… отже, ми нетрадиційні… :-) хлопці зазвичай обирають електронну читальну залу, а дівчата – електронний читальний зал… чи все ж таки навпаки?… Байдуже, адже всі потрапляють до комфортного приміщення на 50 робочих місць.
Доступ до мережі Інтернет, пакету ліцензійних програм Microsoft Office, електронного каталогу та електронної бібліотеки, інституційного репозитарію (електронного архіву наукових праць університету) та віртуально-довідкової служби нашої бібліотеки, а за потреби – кваліфікована консультація співробітника бібліотеки. А ще – флешка, для тих хто свою забув, яку також колись хтось забув, а тепер вона – наша службова, ручка, олівець, ножиці, скріпки, чорновий папір… та наші посмішки, хоча інколи доводиться бути суворими, особливо тоді, коли порушується головне правило бібліотеки – тиша :-).
Наші постійні користувачі мають преференції, як то – постійне робоче місце (інколи бувають маленькі прикрощі, коли одне й те саме робоче місце уподобали декілька чоловік, тоді пріоритет надається тому, хто прийшов раніше :-) або ж джентльмени поступаються дамам), а забутий читацький квиток для таких читачів – зовсім не привід засмучуватись, адже ми стовідсотково впевнені в тому, що вони наші студенти та робимо в таких випадках винятки з правил (у правил завжди є винятки)… винятки… няв-няв…
Розповідають, що колись на абонементі бібліотеки жив справжнісінький кіт, а тепер – на робочих столах наших комп’ютерів оселився кіт Інжир, кіт з Facebook. Які часи, такі й коти…
Чекаємо на вас – хочеться побачити які ви є. Знаєте, коли закінчується навчальний рік, коли випускники приходять з обхідними листами чи то просто говорять, що от сьогодні захист, завтра отримують дипломи… з’являються нотки ностальгії, адже за 3, 4 чи 5 років – чимало знайомих облич, імен… Але 1 вересня до стін університету та бібліотеки приходять нові студенти, нові особистості, і все починається спочатку – такий собі кругообіг студентів у виші.
А ще наші користувачі можуть знову відчути себе першокласниками у будь-який момент, взявши до рук дзвоник, таке порушення тиші не карається!!! :-) Хоча мало хто на це зважується! Можливо серед вас знайдуться такі сміливці, але… але – не зловживати :-)
Чекаємо на вас! Успіхів та наснаги!
Гришко Світлана
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Журавлиний ключ
Знов квітують сади на полтавській землі,
Як завжди навесні, зачаровано й дивно.
Крізь негоди і відстані в рідні краї
Повертається пісня твоя журавлина.
І прозорим струмочком ллються пісні слова,
Джерело кришталеве – Україна єдина.
І, забувши буденне, душа ожива,
В височині небесній лине ключ журавлиний
То – широкі лани, світ життєвих доріг,
Різнотрав’я багате, що росте із любові,
Вишиванки яскраві – матерів оберіг
Розквітають у серці і в співучому слові.
Мерехтять понад Ворсклою вічні зірки.
Стала, мов наречена, у лузі калина.
І звучать задушевні українські пісні,-
То до нас повертається ключ журавлиний!
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Миттєвості війни
 «Миттєвості війни» — це спогади учасників антитерористичної операції, щоденники українських військових, ілюстрації художників і фотографії з поля бою, нариси, написані по гарячих слідах подій неоголошеної війни. Авторський колектив під керівництвом кандидата історичних наук Сергія Макарчука з минулої весни працював над збором та обробкою інформації для книжки, яка складається з чотирьох частин: «Герої не вмирають» присвячена тим миколаївцям, які загинули в АТО; у другий розділ увійшли спогади та нариси учасників антитерористичної операції; третій розділ — «Все для перемоги» — присвячений волонтерам, тим, хто і сьогодні допомагає бійцям. Розділ «Вітчизна пам’ятає» розповідає про нагороди, які захисники України отримали посмертно.
У книжці читач знайде розповідь про першу жертву «зелених чоловічків» у Криму — офіцера Сакської авіаційної бригади майора Станіслава Карачевського, про майора 79-ї ОАЕМБр Сергія Кривоносова, з позивним «Граніт», який ціною власного життя врятував побратимів. Тут і трагічна історія «кіборга» Віктора Ковальчука, історія повного кавалера ордена «За мужність» Павла Чайки, «кіборга» Сергія Танасова, історія миколаївського археолога Олександра Смирнова, журналіста Олександра Терещенка та начальника податкової інспекції Юрія Степанця (нині — заступник міського голови міста Миколаєва), які покинули свою роботу й пішли захищати Батьківщину, та ще сотні історій Героїв, які захищали та продовжують захищати Україну від російських найманців.
Ця книга розповідає про війну. Про фронтову дійсність – жорстоку та криваву. Багато людей в нашійкраїні за ці два з половиною роки ще не усвідомили, що іде війна: вони живуть звичайним життям. Це і добре і погано. З одного боку, поки одні люди ризикують життям на передовій, інші працюють, відпочивають, живуть у звичайному ритмі. З іншого боку – саме дякуючи нашим солдатам, ми всі можемо жити під мирним небом. Кожна сторінка цієї книги проникнута болем.
Така література розповідає правду про війну. Саме такі книги має читати наша молодь для виховання почуття патріотизму та громадянського обов’язку на реальних прикладах. Однак читати сторінки цієї книги складно. Це правда про війну. А окопна правда рідко буває красивою, як в кіно. Тому треба підготувати себе морально для читання подібної літератури. Але все-таки її потрібно читати. Ця книга є у читальній залі нашої бібліотеки і ми радимо вам взяти її і прочитати.
Бакум Наталія.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Історія про «НЕБО»
До нас дійшло лише дев’ятнадцять його поезій, а визнання Михайлові Миколайовичу Петренку (1817-1862) як поету, поету-романтику, принесла поезія “Небо”, яку було покладено в основу всесвітньо відомої української пісні-романсу…
У трактуванні життєпису Михайла Петренка існують і, вірогідно, будуть ще довго існувати різні погляди та думки, що суперечать або взагалі заперечують одна одну, оскільки обмаль документально підтверджених фактів, а на додачу – впродовж майже двох століть інформація про поета не виносилась на широкий загал, залишалась, як то кажуть, за кадром...
14 березня 2017 року викладачі, студенти та співробітники ПУЕТ мали змогу переглянути документальний триптих, присвячений постаті Михайла Петренка, та поспілкуватися з його авторами – Шакіним Миколою Івановичем та Щибрею Леонідом Івановичем.
Леонід Щибря розповів про свої пошуки та знахідки документів до біографії й творчості Михайла Петренка, про пошуки портрета поета, бо достовірне його зображення поки що невідоме дослідникам-літературознавцям. Також Леонід Іванович зазначив, що на сьогоднішній час відомо лише дев’ятнадцять віршів Михайла Петренка, але це не означає, що він написав лише їх, бо знаходяться нові вірші, листи, документи, зокрема, нещодавно віднайдено рукопис віршованої драми «Найда» (екранізацію якої було представлено в документальному триптиху).
Співробітники відділу обслуговування навчальної і наукової літератури підготували книжкову виставку, яку всі бажаючі могли переглянути, а наостанок гості подарували бібліотеці ПУЕТ книгу авторства Леоніда Щибрі та Леся Ісаєва «Отаман Савонов», яку незабаром можна буде взяти на науковому абонементі бібліотеки.
І ще одна історія про НЕБО… Коли в далекому 1962 р. Радянський Союз запустив на навколоземну орбіту новий космічний корабель “Восток-4”, його вів всесвітньо відомий космонавт-українець, Павло Романович Попович. Пролітаючи над рідним краєм, попри заборону центру керування польотом на довільний витік інформації із космічного корабля, Попович самочинно вирішив вийти в ефір із привітанням до землян… «Співати я завжди любив, мав, як мені казали, рідкісний голос – драматичний тенор, і навіть кілька консерваторій мене запрошували до себе. Але авіація, космонавтика для мене були понад усе. Перша українська пісня залунала у космосі ще у 1962 році, коли я літав із Ніколаєвим. Ми ввімкнули всі передавачі на Землю, і я заспівав: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю...»». Павло Романович був людиною емоційною, мав чудовий голос, і тому його привітання з космосу прозвучало в пісенній формі. І полинула через ефір до землі, до всього безкінечного простору знаменита українська мелодія. На землі в центрі польотів розпочалася паніка. За практикою тодішніх компетентних органів, розпочали пошук “винних”. Та було вже пізно. Пісня (вперше в історії!) за лічені секунди стала надбанням всього людства і полинула в космічну глибінь!..
Світлана Гришко
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала світові багато геніїв. У лютому день народження геніальної поетеси Лесі Українки, у поетичному слові якої відбилася вся глибина і самобутність її особистості.
Звичайно її твори ми перечитували не один раз, вивчали в школі, але кожного разу відкриваємо для себе щось нове у її творчості. Наприклад, про її єдиний вірш, написаний російською мовою, дізналися випадково.
За спогадами сестри Лесі Українки Ізидори Косач-Борисової, одного осіннього вечора серед гостей поетеси був присутній російський письменник українського походження Григорій Мачтет, який сказав Лесі: «Вы замечательная поэтесса, но ваш талант исчерпывается малоросским наречием. Боюсь, по-русски у вас так хорошо не получится…»
Знаменита Леся Українка, яка дійсно ніколи не писала російською мовою, вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами, попросила півгодини і вийшла в другу кімнату. Гості з нетерпінням чекали… Рівно через півгодини присутні слухали …ні, не вірші. Це був шедевр, блискучий експромт – єдиний вірш російською, який буде входити до всіх збірок поетеси, скільки б не минуло років. Такі творіння вічні.
Impromptu
Когда цветет никотиана*.
И точно светит из тумана,
Как будто падшая звезда,
Вся бледная от тайной страсти,
Все вкруг становится тогда
Покорно непонятной власти.
И если вы тогда вдвоем
И возле вас сияют очи, –
Горя таинственным огнем,
Как отраженье звездной ночи,
И голос милый вам звучит,
Как будто в тишине журчит
Струя волшебного фонтана,
Бегите прочь от этих чар,
Они зажгут в душе пожар,
Когда цветет никотиана.
Когда цветет никотиана,
Все, все тогда полно обмана,
Опасна ночи тишина,
Как то затишье роковое,
Когда коварная волна
Хранит молчанье гробовое.
Вот-вот нахлынет звуков рой
И встрепенется мысль, как птица,
И вспыхнет в темноте порой
Воспоминания зарница,
Как будто неизвестный друг
Страницы развернет вам вдруг
Давно забытого романа, –
О, если дорог вам покой,
Не прикасайтесь к ним рукой,
Когда цветет никотиана.
*Нікотіана – отруйна однолітня рослина сімейства пасльонових з міцним стійким ароматом, що особливо пахне на заході сонця. Цвіте впродовж червня-жовтня.
Н. Кирса, О. Пальчик
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ГОЛОДОМОР
Похмуро-сірий дощовий світанок
Притихшому селу віщує ранок.
Не чути півнів, скрізь тривога та розор.
Панує тільки тут страшний голодомор.
Чорна земля і чорні люди,
І серце завмирає в грудях.
Який той звір, що пожирає всіх:
Здорових молодих, старих, малих?
І хлів порожній, не бувало гірше,
Немов на цвинтарі, у хаті мертва тиша.
Лише зажурені і, ледь живі, батьки,
На лаві зголоднілі дітлахи.
«Подайте, мамо, хоч краєчок хлібця!»-
І смуток розливається по вінця.
Змарніла мати набира в чавун води,
Готує їжу з висівок і лободи…
На цій землі родючій і безцінній
Перетворились люди в тіні.
Там, де цвіли садки вишневі,
Данину смерть збирає щомиттєву.
Ой, людоньки, у чому ж та провина,
Що мариться у темряві хлібина?
Вам, щедрим хліборобам споконвічним
Без сповідання йти у темну вічність?
Бо брата зрадив брат, не пожалів,
Безжально він усе зерно згноїв.
А ще верхівці докладав з порогу:
«У нас народа еще много!»
Порожні очі вікон, дошками забитих,
То – свідки грабежів і розстрілів невинних.
То – мертві з напівмертвими в одній підводі,
Яких зариють разом на чиємсь городі.
О, Боже, зглянься ти на ті тортури,
На душах мертвих там будують мури.
Спаси і збережи людські життя,
Бо звір отой не знає каяття.
Квіт нації безповоротно гине,
І плаче, стогне Україна…
Та закарбовується пам’ять навіки
Про ті тридцяті болісні роки.
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
Сторінка 1 з 3
|
Блоги
