«УСМІШКА»
Коли холодної осінньої пори
Загляне сірий смуток, друже, не журись.
Згадай приємне щось, чи з кимсь поговори,
І спогадам тихенько посміхнись.
Коли образа плине, наче буревій
Від слів гірких болючих, мов полин.
Як відповідь, бридкі слова розвій.
І посмішкою клином виб’єш клин.
Коли уранці, кажуть, не з тієї встав ноги,
А злий начальник настрій зіпсував,
Скажи собі: хай плачуть вороги
І усміхайся, наче хтось пожартував.
Хоч невдоволеність і злість знайдуть мішень,
І нанесуть мерзотний той удар.
За ніччю темною все ж прийде світлий день
Й розквітнуть усмішки – яскравий Божий дар.
Бо усмішка – іскринка у житті.
Вона і ліки, і прикраса раз у раз.
Не залишаючи людей на самоті,
Завжди приваблює і робить краще нас.
Щоб збільшувалась людяність стократ,
З добром на світ великий подивись.
Тож малість ця не вимагатиме витрат.
Усім-усім ти щиро усміхнись!
Шляхова Н. Є.
