Пізній вечір дарує усім свою ласку.
Тіні літнього дня оселились в садку.
Ось послухай, дитино, розкажу тобі казку.
Може, навіть, не казку, а билицю таку.
Ще із давніх-давен народилась країна.
І Господь, мов яскраву веселку, створив.
Загадкова і мила, прекрасна і вільна,
Світлоока перлина, це диво із див.
Від широких степів до гірських перевалів,
Від морських берегів і до дивних річок,
Від озер чарівних і ланів величавих
До безмежних доріг і лісистих стрічок.
В цій країні і люди працьовиті, веселі
Жили мирно та дружно на рідній землі.
Так, навчали дітей, будували оселі
І співали в свята задушевні пісні.
А їх спільна душа, наче небо бездонне.
Із любові і віри на щастя рушник.
Хай ніколи не згине, не згорить і не втоне
Для нащадків земля ця святая навік.
Берегли, як багатство своє, шанували,
Захищаючи вірно й сміливо кордон.
Та з північних країв пройшла лихом навала:
Наче з пекла злетів двоголовий дракон.
Злий і заздрісний, підлий, без краю підступний,
Він безжально крушив і вбивав, і лякав.
То одна голова спалить все, а наступна
Втопить мирне життя без всіляких підстав.
Та на захист устав міцний Воїн кремезний.
Українець - то його почесне ім'я.
І, піднявши угору свій меч важелезний,
Сказав твердо: Ну що ж, начувайся, змія!
Довго-довго і важко ця битва тривала.
Переможний прийшов до людей благовіст.
Від меча оті голови повідлітали
І мерзотні драконячі крила і хвіст!
Хай не мріють ті кляті дракони ворожі
Зазіхати на наші ліси і поля. Слава Воїну!
І він завжди на сторожі.
І допоки він є - буде вільна земля!
Шляхова Н. Є.