 |
 |
 |
|
Год девятнадцатый – мастак
Показывать смешной пятак.
Колечком хвостик, шаг вперед,
Друзья, к нам год Свиньи идет.
Не будем в прошлых бедах рыться,
Пусть все хорошее случится.
С любовью, с верой пусть придет
К нам добрый, светлый Новый год.
Пусть всем подарит непременно
Достаток полный и отменный.
Ну, а здоровья этот год
Пусть целый ворох принесет.
Заботой полнится корытце,
А нам пускай все время снится
Хороший и игривый сон
И радостный хрустальный звон.
Пусть за окошком снег искрится,
С надеждой в завтра я смотрю.
Пора уж свинке появиться,
Так скажем ей призывно: «ХРЮ!!!»
Н. Шляховая
|
|
|
 |
 |
 |
|
|
|
|
Зимняя сказка
В долгий зимний вечер к людям прилетели
Странники седые – снежные метели.
Хоровод водили у пушистой ели,
И, резвясь, кружили в звездной карусели.
В бодром настроении вьюга озорница.
Ей, как видно, тоже дома не сидится.
И, взмахнув платочком, по просторам светлым
Быстрые кадрили пляшет с буйным ветром.
Лунною дорогой пронесется тройка,
Разметав по свету зеркала осколки.
Заиграет скрипка зимние напевы.
Одиноко сердце Снежной королевы.
Этот вечер дивный не пробудит в деве
Радостного чувства, звонкого веселья.
Холодны, как льдинки, глаз бездонных взоры
И не греют душу пышные уборы.
В ледяных хоромах ветрено и пусто.
Лишь сверкают стены в полумраке грустном.
Станет явью сказка, в полночь оживая,
И растает вечность от улыбки Кая.
|
Н. Шляховая
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Журавлиний ключ
Знов квітують сади на полтавській землі,
Як завжди навесні, зачаровано й дивно.
Крізь негоди і відстані в рідні краї
Повертається пісня твоя журавлина.
І прозорим струмочком ллються пісні слова,
Джерело кришталеве – Україна єдина.
І, забувши буденне, душа ожива,
В височині небесній лине ключ журавлиний
То – широкі лани, світ життєвих доріг,
Різнотрав’я багате, що росте із любові,
Вишиванки яскраві – матерів оберіг
Розквітають у серці і в співучому слові.
Мерехтять понад Ворсклою вічні зірки.
Стала, мов наречена, у лузі калина.
І звучать задушевні українські пісні,-
То до нас повертається ключ журавлиний!
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ГОЛОДОМОР
Похмуро-сірий дощовий світанок
Притихшому селу віщує ранок.
Не чути півнів, скрізь тривога та розор.
Панує тільки тут страшний голодомор.
Чорна земля і чорні люди,
І серце завмирає в грудях.
Який той звір, що пожирає всіх:
Здорових молодих, старих, малих?
І хлів порожній, не бувало гірше,
Немов на цвинтарі, у хаті мертва тиша.
Лише зажурені і, ледь живі, батьки,
На лаві зголоднілі дітлахи.
«Подайте, мамо, хоч краєчок хлібця!»-
І смуток розливається по вінця.
Змарніла мати набира в чавун води,
Готує їжу з висівок і лободи…
На цій землі родючій і безцінній
Перетворились люди в тіні.
Там, де цвіли садки вишневі,
Данину смерть збирає щомиттєву.
Ой, людоньки, у чому ж та провина,
Що мариться у темряві хлібина?
Вам, щедрим хліборобам споконвічним
Без сповідання йти у темну вічність?
Бо брата зрадив брат, не пожалів,
Безжально він усе зерно згноїв.
А ще верхівці докладав з порогу:
«У нас народа еще много!»
Порожні очі вікон, дошками забитих,
То – свідки грабежів і розстрілів невинних.
То – мертві з напівмертвими в одній підводі,
Яких зариють разом на чиємсь городі.
О, Боже, зглянься ти на ті тортури,
На душах мертвих там будують мури.
Спаси і збережи людські життя,
Бо звір отой не знає каяття.
Квіт нації безповоротно гине,
І плаче, стогне Україна…
Та закарбовується пам’ять навіки
Про ті тридцяті болісні роки.
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Лес
Мне хочется в теплую осень,
Мне б в чащу лесную попасть.
В сосновом раздолье, ну очень,
Хочу на полянке упасть.
О будничном думать не стану,
Услышав в ответ тишину.
А просто войду, как в нирвану,
И грусть я свою обману.
На мягком ковре – паутинка
И ловкий смешной паучок.
Сияет алмазом росинка,
Дрожит, как паучий бочок.
А рядом в иголках и шишках
Приметный такой бугорок…
Таинственной прелести слишком:
Да, здесь поселился грибок!
Повсюду – пушистые ветки.
Ах, как же они хороши!
И только сороки-кокетки
Шумливо стрекочут в тиши.
Душа отдыхает в покое.
Не нужно здесь лишних словес.
Я радуюсь вместе с тобою,
О, мой благодатнейший лес!
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ПУЕТ-55!
Весенней дымкою одет,
Ликует Университет.
От ПКИ и до ПУЭТ
Сияет долгий яркий свет.
Ведь за свои пятьдесят пять
Сумел на ноги твердо встать.
Непрост сквозь тернии полет
И достижение высот.
Здесь масса творческих идей,
Нелегкий важный труд людей.
Здесь задают студенты тон,
И мудрый опыт покорен.
Вершины знаний здесь чисты,
И крепки с практикой мосты.
К тому же каждому дано
К признанью прорубить окно.
Увидеть будущее в нем
И наш растущий общий дом.
В расцвете лет и полным сил
Прекрасный дружный коллектив.
И поименно тех назвать,
Кто у истоков смог стоять.
Кто создавал и кто творил,
Науку кто боготворил.
Кто и за совесть, и за честь
Учил и нес благую весть,
И кто за столько славных лет
В истории оставил след.
Итог работы, он таков:
Ведь тысячи выпускников
С уменьем, верой, как должны,
Поддерживают честь страны.
Что ж, Альма-матер, так держать!
Тебе сегодня пятьдесят пять.
Живи и здравствуй много лет,
Наш славный университет!
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Мій храм – моя бібліотекаЕсе
Осінь… Неначе журавлі в небі, летять роки у вирій мого життя. «Курли-курли…» – відлунюється в серці. Сріблясте павутиння бабиного літа вплітається у волосся, а холодний осінній дощик так і норовить залишити на щоках вологий слід. Ось вітер-пустунець розганяє важкі чорні хмарини, і на землю сонячним мереживом ллються мої спогади… 
Осінь… Здається, що йду великим яскравим килимом із листя, пухнастих хризантем та здалеку помітних червоних китиць калини. На душі так радісно і водночас бентежно. І ось я на порозі свого храму – Бібліотеки! Навкруги – знайоме оточення і особливий затишок, своя дивовижна аура. Виблискують, мов запалені свічки, корінці книжок, каталоги стоячи зустрічають тебе із широко відкритими очима, столи зі стільцями наче ласкаво запрошують: «Давайте разом присядемо і поринемо у чудовий світ пізнання!» На стіні – портрет Тараса Григоровича, який суворо поглядає з-під густих брів і наказує: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»
І тебе, справді, огортає якесь незрівнянне відчуття важливості цього місця, потрібності цієї справи. Бо ти ж, насправді, у храмі знань, світла, науки, а тому треба молитися за його чистоту і майбуття… Молюся, щоб не канула у вічність наша професія, щоб доля була прихильною до мене і моїх колег, щоб процвітали і наша Полтавщина, і вся Україна…
Осінь. Уже тридцять друга з того часу, як уперше увійшла до бібліотеки Полтавського університету економіки і торгівлі як бібліограф. З тих пір багато змінилося: і люди, і техніка, і саме життя. Але незмінним залишилося моє ставлення до своєї другої домівки, до найкращої бібліотечної сім’ї, з якою була і в радості, і в горі всі ці роки.
І знову осіннім золотавим килимом поспішаю до моєї Бібліотеки, а десь високо у небі ледь чутно журавлі прощаються з рідною землею: «Курли-курли…»
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
Сторінка 2 з 2
|
Інформаційно-бібліографічний відділ
