Військові-жінки

«У війни – не жіноче обличчя,
Хоч жіночого роду вона».
Кров і смерть, і прокляття вічне,
Та біда, що не має дна.

Кожна жінка, що народилась
Для життя, для любові сповна,
Не повинна в журбі загубитись,
Коли вибухне клята війна.

А в житті свої корективи:
В час випробувань, грізних відлунь
Поряд з хлопцями, в стрій на диво,
Встали тисячі наших красунь.

Це – нестерпна, брудна робота.
Не витримують, навіть, міцні.
А вчорашніх дівчат безтурботних
Із повагою кличуть: Малі!

Поміняли наряди на форму
І несуть цей тягар на собі,
Та вважають за честь і за норму.
Їм по силам завдання любі.

Дай- то, Боже, терпіння, наснаги
Щоб спинити цей жах навіки.
Хай надія живе і відвага,
Наша гордість – військові-жінки!

Н. Є. Шляхова

поезія | війна | жінка

Чоловіки на війні

На фронті вечірня година.
У сутінках сірих бліндаж.
Десь рвуться снаряди і міни,
Здіймають смертельний кураж.

А тут наші воїни разом,
Їм перепочити – не гріх.
Думок тих обридливих пазли
Сполохає дружній чийсь сміх.

Знайдеться такий чолов’яга,
Сміхун, жартівник із добром.
Билиці його – то розвага,
Хай, навіть, з якимсь матюком.

Розтануть суворії зморшки
І усмішки теплі, легкі,
Коли на хвилинку, хоч трошки
Згадають: ми ж чоловіки!

Кому, як не нам, захищати
Свій дім і сім’ю, і батьків,
З своєї землиці стирати
Тих звірів, ганебних катів.

Жорсткі і брудні – все потроху
І стомлені вже через край.
Хай «руському чортополоху»
Дорога йде в пекло, не в рай…

Знов вибухи! Скочили лунко,
Рвемося, як завжди у бій…
А поряд - дитячі малюнки
Підтримують воїнів стрій.

Н. Є. Шляхова

поезія | війна

ЛІТО

Постаралося, як завжди, щедре літо
Здивувати нас чудовими дарами.
Сонце, шовковиста зелень, квіти,
Ягідне роздолля між полями.

У рожевому серпанку ранки,
Таємничі росяні стежини.
І пташиний гомін на світанку,
І ошатний ніжний кущ калини.

Дивовижні надвечірні гами,
Лиш прислухайтеся і розплющте очі.
Розіллється тиша з цвіркунами
До самої зоряної ночі.

Мов магніт, у літню спеку річка,
Джерело утіхи, прохолоди.
Ця приваблива і життєдайна стрічка -
Наша мрія про цілющу воду.

Теплим дощиком і вітерцем ласкавим
Пригощає благодатне літо.
На десерт до аромату страви
Додає із яблук з медом звіти.

А засмаглий серпень плине світом,
Стиглий колос і нові жнива.
Незабутнє та яскраве літо
Зустрічає радо осені дива.

Н. Шляхова

поезія | літо

З мрією про мир

Ось, наче, тільки почалося літо,
А червень непомітно пролетів.
В буянні зелені, у розмаїтті квітів.
Від спеки денної до грозових дощів.

Те ж саме світле лазурове небо
І прохолодні ранки у росі.
Пташиний щебет і журливі верби
Та захід сонця у вражаючій красі.

Часом здається, що усе чудово.
Життя триває, мов безмірна далина.
Але тримає у напрузі знову й знову
Своїм мерзотним подихом війна.

Дні сповнені турбот, безсонні ночі,
Страхам, тривогам не відведено межі.
І ти заплющуєш в благанні очі
З молитвою: Спаси і збережи!

Дай, Боже, сили, щоб дійти до миру
І подолати, врешті, ворога хутчіш.
Й страждальну нашу неньку Україну,
Нескорену і горду, не залиш!

Дай молодим майбутнє, літнім – спокій,
Щасливу усмішку всім дітям назавжди…
У розпалі гаряче літо поки
В гірких миттєвостях суворої війни.

Н. Є. Шляхова

поезія | Україна

Пам’яті Тараса Шевченка

Ти бачиш світ із глибини століть
І погляд той суворий і безкраїй.
Бо Україну-неньку в оцю мить
Обсіла москалів ворожа зграя.

І знову ллється кров, як і колись,
І плачуть діти, де загибла мати.
Степи, лани широкополі, подивись,
Палають у вогні, пустіють хати.

Неначе повернувся час назад,
Де захищають свою власну волю.
І спільна біль в потоці сліз і зрад.-
Яка ж гірка, Вкраїно, твоя доля.

Душею відчуваєш людський гнів,
Крізь всі негоди і нестерпне горе.
І загартовується дух з твоїх пророчих слів,
Летить з високих гір у синє море.

Та не згасає українства слід,
А ворогів підступних тільки бити.
Тарасе, твій безсмертний заповіт
Збережемо, мов оберіг, і будем жити.

Щасливо жити « на оновленій землі,
Де ворога не буде супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі».

Н. Є. Шляхова

поезія | Тарас Шевченко

Які довгі зимові ночі,
За вікном холоднеча бреде.
Наче вже злипаються очі,
А той сон аж ніяк не йде.

Лиш думки, думки полохливі,
Як сніжинок нестримний рій:
Сьогодення новини мінливі
Та картини минулих подій.

Як там діти, чи все у них ладно,
А чи друзі здорові, живі?
В окупованому бедламі,
Виживаючи на самоті.

І вчорашні колишні друзі,
Ті, хто дружбу здали в утиль,
Чи в життєвій страшній напрузі
Відчувають провину і біль?

Та все більше думок про хлопців
І дівчат, хто в окопах в цей час,
Світлих янголів-охоронців,
Що воюють відважно за нас.

Запорошені снігом та брудом,
У пекельному тому вогні,
Мов гранітна незламна груда
Проти ворога ночі і дні.

Меж не має та вдячність, якої
Заслуговують захисники.
Бо безмірною, справді, ціною
Вони платять життям навіки.

Це бентежить, виснажує душу,
Лиш тепліє надія одна,
Що оту невідомість зрушать
Й закінчиться ця клята війна…

Так помолишся, зрониш сльозину,
Перейшовши нічний рубікон.
Із молитвою скресне крижина
І, нарешті, навіється сон.

Н. Шляхова

поезія | війна

З новим роком! 2024

А нічка споглядає тихо,
Як рік Новий злітає вперто,
Малюючи життєві віхи,
Попереду – двадцять четвертий!

Минулий рік був важкуватий,
Не справдилися ті надії,
Щоб ворогів прогнати з хати,
Здійснивши українців мрії.

Ну що ж, не будемо стогнати, 
Продовжимо великі справи
І міцно будемо стояти
До Переможної заграви.

Попросимо того Дракона
Нехай додасть такого жару,
Щоб літаки, ракети, дрони
Русняву жалили отару.

Щоб наші воїни тримались
Разом із нами в ділі, в слові.
Щоб бажаного дочекались,
Усі були живі й здорові.

Хай прийде мир такий жаданий.
Йдемо до нього крок за кроком.
В цей день святковий довгожданий
Всіх з новим щастям, з Новим роком!

Шляхова Н. Є.

«КОНКУРС» (байка)

В осінньому лісі в природній натурі
Для тих, хто ударно працює в культурі
Щоб дійсно прикрасити велике свято,
Задумали конкурс провести багатий.

Із лісу усього зібрали таланти,
Призи обіцяли, дарунки і гранти.
Галявину тут же оздобили знатно.
У центрі плакат: «Вам привіт, конкурсанти!»

Отож, глядачів назбиралось багацько,
Усі приодягнені, мов оті цяцьки.
На місці журі, щоби ставити бали,
Лише головуючого не хватало.

Чекають вже двадцять і тридцять хвилин,
Нарешті з’явився царюючий син.
Хто той голова, скажу заздалегідь:
Старий і товстезний, ще й лисий Ведмідь.

Віддихавшись, всівся на гарний пеньок,
Зробивши з баклажки добрячий ковток.
Дивитись на дійство, немовби зібрався,
Він лапу підняв і цей конкурс почався.

Ведуча Сорока весь час щось тріщала
Та скоса на голову все поглядала.
А вже конкурсанти старалися чітко:
Два Лосі - брати відбивали чечітку.

Лисиці, піднявши хвости, вальсували,
Зайці, ті спортивні стрибки виставляли.
Синичка і щиглик співали вокалом
І свято оце просто неба тривало.

Вовчиця романсами всіх полонила,
Бобри показали і спритність, і силу.
Красу акробатики демонстрували
Звичайно ж, це – Білки, їм аплодували.

І доки навкруг танцювали, співали,
Журі працювало і ставило бали,
Ведмідь на пеньку, мов млинець, розімлів,
Й безсоромно так на весь ліс захропів.

А насамкінець конкурсантка постала
У модному бренді свій бюст показала.
Щось там проревіла ця сексі-дівиця
Ота розмальована вкрай Ведмедиця.

Ведмідь враз прокинувся від цього жваво,
Заплескав в долоні із криками: Браво!
І дупу стягнувши з пенька гарячково,
Знов лапу підняв і заключне взяв слово.

Так можна сказати, я – метр у культурі
І знаюся добре на цій кон’юнктурі.
Де той позитив? Номери, геть, слабкі
І наші таланти не зовсім такі!

Не бачу я стрімкості тої у Лосів
І легкості вальсу Лисиці не вносять.
Зайці ж бо не вміють стрибати, як треба,
Пташиний вокал не злітає до неба.

Неначе на паперті. виє Вовчиця,
А виступ Бобрів взагалі не годиться.
І Білок, скажу, можна не рахувати,
Не вміють вони естетично літати.

Лиш виступ один зміг мене зачепити:
Прекрасна артистка, де тут правду діти.
Ведмедиця – зірка на диво, сюрприз,
Цій гарній красуні Гран-прі, кращий приз!

Народ лісовий пошумів, покричав,
Незграбній красуні корону віддав.
А всім конкурсантам – дешеві дарунки,
Почеснії грамоти і… поцілунки…

І хочеться випить гіркої мікстури
Від отаких метрів слизьких від культури,
Що міцно засіли в ній, правда така
І душать, як приклад цього хробака.

Допоки існують пихаті Ведмеді,
Не буде культури, панове і леді.
Бо треба ростити, любить і плекати
Найсправжні міцні українські таланти!

Наталія Шляхова

«ОСІНЬ»

Красуня осінь прийшла непомітно,
Як не хотілося б літа, тепла.
Фарби змінили зажурені квіти.
Час вже настав, відпочити пора.

Небо заплакане, наче сердите
На безліч хмар налітаючий рій.
Тішить одне – згадка ніжно-блакитна
Сонячних днів і безхмарних надій.

Вітер верхівки дерев обіймає,
Гілок торкнувшись, злітає назад.
А навкруги все кружляє, кружляє
Цей різнобарвний легкий листопад.

Сквери і парки яскраві, бадьорі
У натюрморті осінніх стежин.
Лиш споглядають, як плавно, нескоро
Лине у даль журавлів сірий клин.

Вулиці, площі, будинки, машини –
Добре знайомий до болю пейзаж.
Осінь, на мить, вільно пташкою плине
І на новий знов заходить віраж.

Так, у природи, мабуть, свої плани,
І дріботить часто дощик рясний.
Трохи сумна, але все ж і жадана
Дивна пора для задум, світлих мрій.

Наталія Шляхова