 |
 |
 |
|
«ЛІТНЯ ПОРА»
Ранок розплющить очиці прозорі,
Стане навшпиньки, щоб тишу тримать.
В білих туманах розтанули зорі.
Вранішня мить – Божа то благодать.
Раптом пташки із гніздечок злетіли
І, заспівавши на всі голоси,
Наче вони від роси захмеліли
У ніжних барвах живої краси.
Сонячні промені теплі, ласкаві
Світять, лоскочуть усе навкруги.
Квіти панують розкішні, яскраві
І зеленаві ліси та луги.
Вітер –бешкетник гуляє, де схоче,
Візьме й обійме під настрій легкий.
А розійдеться, так світ замороче,
Хмари нашле, швидкий дощ грозовий.
Південь, пройшовши крізь сонячну браму,
Справи залишить, на річку хода.
Немає кращого в спеку бальзаму,
Ніж прохолодна та чиста вода...
Вже надвечір'я потроху спливає,
Сповнене щирих надій і добра.
Тож, отакою, насправді буває
Мирна жадана літня пора!
Шляхова Н. Є.
|
|
 |
 |
 |
|
|
|
|
Пізній вечір дарує усім свою ласку.
Тіні літнього дня оселились в садку.
Ось послухай, дитино, розкажу тобі казку.
Може, навіть, не казку, а билицю таку.
Ще із давніх-давен народилась країна.
І Господь, мов яскраву веселку, створив.
Загадкова і мила, прекрасна і вільна,
Світлоока перлина, це диво із див.
Від широких степів до гірських перевалів,
Від морських берегів і до дивних річок,
Від озер чарівних і ланів величавих
До безмежних доріг і лісистих стрічок.
В цій країні і люди працьовиті, веселі
Жили мирно та дружно на рідній землі.
Так, навчали дітей, будували оселі
І співали в свята задушевні пісні.
А їх спільна душа, наче небо бездонне.
Із любові і віри на щастя рушник.
Хай ніколи не згине, не згорить і не втоне
Для нащадків земля ця святая навік.
Берегли, як багатство своє, шанували,
Захищаючи вірно й сміливо кордон.
Та з північних країв пройшла лихом навала:
Наче з пекла злетів двоголовий дракон.
Злий і заздрісний, підлий, без краю підступний,
Він безжально крушив і вбивав, і лякав.
То одна голова спалить все, а наступна
Втопить мирне життя без всіляких підстав.
Та на захист устав міцний Воїн кремезний.
Українець - то його почесне ім'я.
І, піднявши угору свій меч важелезний,
Сказав твердо: Ну що ж, начувайся, змія!
Довго-довго і важко ця битва тривала.
Переможний прийшов до людей благовіст.
Від меча оті голови повідлітали
І мерзотні драконячі крила і хвіст!
Хай не мріють ті кляті дракони ворожі
Зазіхати на наші ліси і поля. Слава Воїну!
І він завжди на сторожі.
І допоки він є - буде вільна земля!
Шляхова Н. Є.
 | |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Хочете вірте, а хочете - ні.
Так, не наснилося, певно, мені.
Десь навесні, я скажу, як було:
"скунсів" у наші краї занесло.
Зграя огидна, хоч голоси,
Влізла у гадяцькі славні ліси.
На свої дупи шукали пригод,
Щоб полякати тутешній народ.
Ринули підло і просто зухвало.
Мабуть удома чогось бракувало.
Хижі істоти роззявили пельки
На гарний клаптик чужої земельки.
Та й заблукали в лісах, "бідолашні".
Мамчині "щи" пригадали, бо страшно.
Мокрі, брудні і голодні, ой горе,
Жерли б поганки бліді й мухомори.
А навкруги лиш пісочок, сосенки.
Тільки ворони глузують з скунсенків: "Карр!
Так і треба, будете знати,
Як, взагалі, на чуже зазіхати!"
Тут, як на гріх, українські мисливці!
В діло пішли звичайненькі рушниці.
Враз оті "скунси" підтисли хвости,
Видали залп, лапи щоб унести.
Швидко розбіглися, мов наостанок.
Їх витягали із нірок і ямок.
Всіх відловили, саме, як годиться,
Гімн наказали вивчать й "паляницю".
Пам'ять звірячу нехай не зітре!
Довго у лісі стояло амбре...
Хай кожен день, особливо весни
Шле отим злодіям страшнії сни.
Виживуть якщо в ці ночі і дні,
Скажуть усім: "В Україну - ні-ні!".
Ще праонукам повідають в парі
Про оце гадяцьке дивне сафарі!
Наталія Шляхова
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коли прийде цей радісний День Перемоги,
Як на тріски ту кляту орду рознесуть,
Я, вклоняючись низько, подякую Богу
І своєму народу за вибрану путь!
Правди істина - неперевершена сила.
Проти темряви зла та цинізму брехні.
Ще розправить Вкраїна обпалені крила,
А хижак догорить у пекельнім вогні.
Наче скеля, стоятимуть воїни наші
Під блакиттю небес, серед мирних ланів.
І ніхто не вкраде світлу мрію в найкраще,
І ніхто не порушить добрі сни дітлахів!
Іще довго болітимуть душі та рани.
Все ж піднімуться з попілу села й міста.
Хто у вічність пішов - вам славу і шану
Світ віддасть, українська землиця свята!
Ніжним цвітом калини, свічками каштану
Хай розквітнуть повсюди весни відчуття!
Бо це наше майбутнє щасливе, жадане!
І це ми заслуговуємо на життя!!!!
Слава Україні та її героям!!! |
Шляхова Н.Є.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
 |
|
Дорогие коллеги!! С наступающим Новым годом!! Пусть он будет добрым и сильным! Уберет все неприятности и болезни. А внесет в вашу жизнь благополучие, тепло и радость!!!!!
Идет Бычок, качается. Еще он молодой.
Год новый начинается, А старый - на покой.
Оденем маски дружненько. Что было, то - не зря.
Перевернем натужненько листок календаря.
Оставим страхи прошлому. Все, Крыска, вуаля!
Мы побежим к хорошему, Конечно же, друзья!
К счастливому и мирному Тропа нас поведет.
А горизонты сильному откроются, - вперед!
Бычок чуть пободается. Потянет жизни воз...
Вот снова появляется Волшебник Дед Мороз!
А взрослым все не можется. Не светятся глаза.
Но так порою хочется поверить в чудеса!
Побыть душою маленьким, Смеяться и шалить.
И свой цветочек аленький В подарок получить!
"В лесу родилась елочка" Пропеть и проплясать.
До первой яркой звездочки С надеждой чуда ждать.
Забыть на время трудности. Вернуться в сказку вновь.
На легких крыльях юности Нести свою любовь...
Год двадцать первый настает, Разведены мосты.
Пусть только доброе нас ждет, Стремленья и мечты!
Пусть никакие вирусы Не смогут одолеть!
И плюсы, а не минусы Помогут нам взлететь!...
Пусть старость улыбается. А молодость - цветет!...
Да, вот он начинается Наш двадцать первый год!!!!
Н. Шляховая
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Год девятнадцатый – мастак
Показывать смешной пятак.
Колечком хвостик, шаг вперед,
Друзья, к нам год Свиньи идет.
Не будем в прошлых бедах рыться,
Пусть все хорошее случится.
С любовью, с верой пусть придет
К нам добрый, светлый Новый год.
Пусть всем подарит непременно
Достаток полный и отменный.
Ну, а здоровья этот год
Пусть целый ворох принесет.
Заботой полнится корытце,
А нам пускай все время снится
Хороший и игривый сон
И радостный хрустальный звон.
Пусть за окошком снег искрится,
С надеждой в завтра я смотрю.
Пора уж свинке появиться,
Так скажем ей призывно: «ХРЮ!!!»
Н. Шляховая
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Зимняя сказка
В долгий зимний вечер к людям прилетели
Странники седые – снежные метели.
Хоровод водили у пушистой ели,
И, резвясь, кружили в звездной карусели.
В бодром настроении вьюга озорница.
Ей, как видно, тоже дома не сидится.
И, взмахнув платочком, по просторам светлым
Быстрые кадрили пляшет с буйным ветром.
Лунною дорогой пронесется тройка,
Разметав по свету зеркала осколки.
Заиграет скрипка зимние напевы.
Одиноко сердце Снежной королевы.
Этот вечер дивный не пробудит в деве
Радостного чувства, звонкого веселья.
Холодны, как льдинки, глаз бездонных взоры
И не греют душу пышные уборы.
В ледяных хоромах ветрено и пусто.
Лишь сверкают стены в полумраке грустном.
Станет явью сказка, в полночь оживая,
И растает вечность от улыбки Кая.
|
Н. Шляховая
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Журавлиний ключ
Знов квітують сади на полтавській землі,
Як завжди навесні, зачаровано й дивно.
Крізь негоди і відстані в рідні краї
Повертається пісня твоя журавлина.
І прозорим струмочком ллються пісні слова,
Джерело кришталеве – Україна єдина.
І, забувши буденне, душа ожива,
В височині небесній лине ключ журавлиний
То – широкі лани, світ життєвих доріг,
Різнотрав’я багате, що росте із любові,
Вишиванки яскраві – матерів оберіг
Розквітають у серці і в співучому слові.
Мерехтять понад Ворсклою вічні зірки.
Стала, мов наречена, у лузі калина.
І звучать задушевні українські пісні,-
То до нас повертається ключ журавлиний!
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ГОЛОДОМОР
Похмуро-сірий дощовий світанок
Притихшому селу віщує ранок.
Не чути півнів, скрізь тривога та розор.
Панує тільки тут страшний голодомор.
Чорна земля і чорні люди,
І серце завмирає в грудях.
Який той звір, що пожирає всіх:
Здорових молодих, старих, малих?
І хлів порожній, не бувало гірше,
Немов на цвинтарі, у хаті мертва тиша.
Лише зажурені і, ледь живі, батьки,
На лаві зголоднілі дітлахи.
«Подайте, мамо, хоч краєчок хлібця!»-
І смуток розливається по вінця.
Змарніла мати набира в чавун води,
Готує їжу з висівок і лободи…
На цій землі родючій і безцінній
Перетворились люди в тіні.
Там, де цвіли садки вишневі,
Данину смерть збирає щомиттєву.
Ой, людоньки, у чому ж та провина,
Що мариться у темряві хлібина?
Вам, щедрим хліборобам споконвічним
Без сповідання йти у темну вічність?
Бо брата зрадив брат, не пожалів,
Безжально він усе зерно згноїв.
А ще верхівці докладав з порогу:
«У нас народа еще много!»
Порожні очі вікон, дошками забитих,
То – свідки грабежів і розстрілів невинних.
То – мертві з напівмертвими в одній підводі,
Яких зариють разом на чиємсь городі.
О, Боже, зглянься ти на ті тортури,
На душах мертвих там будують мури.
Спаси і збережи людські життя,
Бо звір отой не знає каяття.
Квіт нації безповоротно гине,
І плаче, стогне Україна…
Та закарбовується пам’ять навіки
Про ті тридцяті болісні роки.
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Лес
Мне хочется в теплую осень,
Мне б в чащу лесную попасть.
В сосновом раздолье, ну очень,
Хочу на полянке упасть.
О будничном думать не стану,
Услышав в ответ тишину.
А просто войду, как в нирвану,
И грусть я свою обману.
На мягком ковре – паутинка
И ловкий смешной паучок.
Сияет алмазом росинка,
Дрожит, как паучий бочок.
А рядом в иголках и шишках
Приметный такой бугорок…
Таинственной прелести слишком:
Да, здесь поселился грибок!
Повсюду – пушистые ветки.
Ах, как же они хороши!
И только сороки-кокетки
Шумливо стрекочут в тиши.
Душа отдыхает в покое.
Не нужно здесь лишних словес.
Я радуюсь вместе с тобою,
О, мой благодатнейший лес!
Наталія Шляхова
|
|
|
|
|
Сторінка 1 з 2
|
