Дивно це якось, неначе учора
Двадцять четвертий, ще юний на вік,
Поряд ішов крізь тривоги, затори,
А вже сьогодні, сумуючи, зник.

Ще час випробувань, злого ненастя,
Ми гірку чашу п’ємо аж до дна.
Все ж, сподіваємось, згинуть напасті
І закінчиться ця клята війна.

Ні, не спромігся Дракон Дерев’яний
Те переможне назвати ім’я.
Справу завершить заступниця знана
Спритна і мудра Зелена Змія.

Нехай вражину у вирву бездонну,
Як можна далі, тягне звідсіля.
Чи «по-братерські» обіймуть пітони,
Чи «приголубить» гримуча змія.

Щоб пам’ятали русняві нащадки,
Дихати, навіть, боялись в наш бік.
Та воювати не мали і гадки,-
Хай безвідрадним для них стане рік!

А українцям бажаємо щиро:
Сили і злагоди, мудрості дій
І Перемоги, і справжнього миру,
Хай несе щастя рік цей Новий!

Точкою відліку може він стати,
Для України – майбутнього знак.
Що ж, зустрічаймо наш двадцять п’ятий
З вірою в чистих серцях, тільки так!

Н. Шляхова

НОВОРІЧНЕ СВЯТО (гумореска)

В одному селищі, уточнювать не буду,
Зійшлись бальзаківського віку люди.
І вирішили дружно і завзято
Разом провести новорічне свято.

Хай вік солідний, хто б що не казав,
Запрошуємо всіх кому, звичайно, за…
Ми ж у Європу ідемо, а тому, дорогенькі,
Те свято зробимо пристойним і гарненьким.

В місцевому кафе забронювали залу,
Ялиночку-красуню встановили вдало.
Стіл повен і напоїв, і наїдків
І музика, що до душі, знайшлася швидко.

Посходилося товариство славне.
Так, гості готувалися не марно:
Кращі наряди, маски, мішура.
Тож, розпочати дійство вже пора.

Піднявся сам колишній голова,
Немов на зборах, вичавив слова:
Є пропозиція, поставити залік
І провести, як треба, Старий рік.

Налили в чарки те заморське віскі
І огірочком закусили українським.
Ще повторили, душу відвели
Й нічого класного в тім віскі не знайшли.

Що ж, друзі, - встала секретарка говірка,
- Підтримаєм свого виробника!
Ось справжній первачок, немов сльоза,
Це – гарний настрій й болячкам гроза!

Полинув за столом веселощів потік.
Шампанське пили вже за Новий рік.
Скрізь подарунки, усмішки, вітання,
Із гумором сільським душевні побажання.

У розпалі подій під тости міцно пили
І непомітно колективно захмеліли.
Врознос пішли всі кращі намагання,
Бо почалися в дурощах змагання.

Тут тракторист Сергій вже дуже палко
Притиснув в танці безсоромну секретарку.
За що у пристрасті з’явився дикий шал -
Від чоловіка тої заробив фінгал.

Під караоке не до ладу та щосили
Місцева бабця Алевтина голосила.
А чоловік її у масці Вовка, дід Іван
Все поривався танцювать Канкан.

Там дві матрони маски Білочок вдягли
Й чоловіків на ту Ламбаду потягли.
Касирка Леся за приємний зовні приз
Задравши сукню, видала стриптиз.

Як розійшовся Гриць, в минулому моряк,
Демонструвати «Яблучко» й «Гопак»,
Ялинка бідна, ледь не впала,
В цій залі, мов цунамі побувало.

У той момент офіціантка Клава
Тут годувалася надовго і на славу.
«Від Миколайчика» зібрала повну торбу,
На дурняка і святкувати добре.

А в повній метушні чоловіки,
Засперечалися про щось там, диваки.
Кокошаться, мов півні, раз у раз,
Знайшли для суперечок місце й час.

Напої з градусом, як є, текли рікою.
Хтось задрімав, так похилившись головою,
Десь сильно буйних повели додому,
А тих святкуючих, нарешті вкрила втома

От рік Новий і день новий з’явився.
Сумна картина – тільки подивіться:
Тут за столом хропе п’яненький Гриць,
У олів’є недопалком спросоння – тиць!

А навкруги – розбитий посуд, бруд,
Мов стадо мамонтів, мабуть, промчало тут.
Усе споганили, втопилися в вині,
Хіба оце по-людськи, явно – ні…

Лише ялинка – добрий свідок свята
Гілками похитала винувато,
Зітхнула та промовила нелегко:
Шановні, до Європи вам далеко!

Н. Шляхова

Розмова зі смертю

День і ніч, день і ніч, день і ніч
Нескінчені бої з супостатом.
Наші воїни, віч-на віч,
Розмовляють зі смертю завзято.

Ти, потворо з косою стара,
Йди у пекло, тягни свої плани.
Тож, для тебе данини нема,
Тут стоять українські титани.

На своїй споконвічній землі,
Від героїв козацької Січі.
Наче скелі гранітні, міцні,
Стаємо ми сильнішими вдвічі.

Ти ж, карга підла, звідси тікай,
Затопи ворогам в пеклі піч.
І сволоту російську приймай
День і ніч, день і ніч, день і ніч.

Допоможемо, смерте, тобі
Стерти в пил оті орди ганебні.
І накажемо твердо собі:
Тільки жити, бо ми – безсмертні!

Н. Є. Шляхова

Військові-жінки

«У війни – не жіноче обличчя,
Хоч жіночого роду вона».
Кров і смерть, і прокляття вічне,
Та біда, що не має дна.

Кожна жінка, що народилась
Для життя, для любові сповна,
Не повинна в журбі загубитись,
Коли вибухне клята війна.

А в житті свої корективи:
В час випробувань, грізних відлунь
Поряд з хлопцями, в стрій на диво,
Встали тисячі наших красунь.

Це – нестерпна, брудна робота.
Не витримують, навіть, міцні.
А вчорашніх дівчат безтурботних
Із повагою кличуть: Малі!

Поміняли наряди на форму
І несуть цей тягар на собі,
Та вважають за честь і за норму.
Їм по силам завдання любі.

Дай- то, Боже, терпіння, наснаги
Щоб спинити цей жах навіки.
Хай надія живе і відвага,
Наша гордість – військові-жінки!

Н. Є. Шляхова

Чоловіки на війні

На фронті вечірня година.
У сутінках сірих бліндаж.
Десь рвуться снаряди і міни,
Здіймають смертельний кураж.

А тут наші воїни разом,
Їм перепочити – не гріх.
Думок тих обридливих пазли
Сполохає дружній чийсь сміх.

Знайдеться такий чолов’яга,
Сміхун, жартівник із добром.
Билиці його – то розвага,
Хай, навіть, з якимсь матюком.

Розтануть суворії зморшки
І усмішки теплі, легкі,
Коли на хвилинку, хоч трошки
Згадають: ми ж чоловіки!

Кому, як не нам, захищати
Свій дім і сім’ю, і батьків,
З своєї землиці стирати
Тих звірів, ганебних катів.

Жорсткі і брудні – все потроху
І стомлені вже через край.
Хай «руському чортополоху»
Дорога йде в пекло, не в рай…

Знов вибухи! Скочили лунко,
Рвемося, як завжди у бій…
А поряд - дитячі малюнки
Підтримують воїнів стрій.

Н. Є. Шляхова

ЛІТО

Постаралося, як завжди, щедре літо
Здивувати нас чудовими дарами.
Сонце, шовковиста зелень, квіти,
Ягідне роздолля між полями.

У рожевому серпанку ранки,
Таємничі росяні стежини.
І пташиний гомін на світанку,
І ошатний ніжний кущ калини.

Дивовижні надвечірні гами,
Лиш прислухайтеся і розплющте очі.
Розіллється тиша з цвіркунами
До самої зоряної ночі.

Мов магніт, у літню спеку річка,
Джерело утіхи, прохолоди.
Ця приваблива і життєдайна стрічка -
Наша мрія про цілющу воду.

Теплим дощиком і вітерцем ласкавим
Пригощає благодатне літо.
На десерт до аромату страви
Додає із яблук з медом звіти.

А засмаглий серпень плине світом,
Стиглий колос і нові жнива.
Незабутнє та яскраве літо
Зустрічає радо осені дива.

Н. Шляхова

З мрією про мир

Ось, наче, тільки почалося літо,
А червень непомітно пролетів.
В буянні зелені, у розмаїтті квітів.
Від спеки денної до грозових дощів.

Те ж саме світле лазурове небо
І прохолодні ранки у росі.
Пташиний щебет і журливі верби
Та захід сонця у вражаючій красі.

Часом здається, що усе чудово.
Життя триває, мов безмірна далина.
Але тримає у напрузі знову й знову
Своїм мерзотним подихом війна.

Дні сповнені турбот, безсонні ночі,
Страхам, тривогам не відведено межі.
І ти заплющуєш в благанні очі
З молитвою: Спаси і збережи!

Дай, Боже, сили, щоб дійти до миру
І подолати, врешті, ворога хутчіш.
Й страждальну нашу неньку Україну,
Нескорену і горду, не залиш!

Дай молодим майбутнє, літнім – спокій,
Щасливу усмішку всім дітям назавжди…
У розпалі гаряче літо поки
В гірких миттєвостях суворої війни.

Н. Є. Шляхова

Пам’яті Тараса Шевченка

Ти бачиш світ із глибини століть
І погляд той суворий і безкраїй.
Бо Україну-неньку в оцю мить
Обсіла москалів ворожа зграя.

І знову ллється кров, як і колись,
І плачуть діти, де загибла мати.
Степи, лани широкополі, подивись,
Палають у вогні, пустіють хати.

Неначе повернувся час назад,
Де захищають свою власну волю.
І спільна біль в потоці сліз і зрад.-
Яка ж гірка, Вкраїно, твоя доля.

Душею відчуваєш людський гнів,
Крізь всі негоди і нестерпне горе.
І загартовується дух з твоїх пророчих слів,
Летить з високих гір у синє море.

Та не згасає українства слід,
А ворогів підступних тільки бити.
Тарасе, твій безсмертний заповіт
Збережемо, мов оберіг, і будем жити.

Щасливо жити « на оновленій землі,
Де ворога не буде супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі».

Н. Є. Шляхова

Які довгі зимові ночі,
За вікном холоднеча бреде.
Наче вже злипаються очі,
А той сон аж ніяк не йде.

Лиш думки, думки полохливі,
Як сніжинок нестримний рій:
Сьогодення новини мінливі
Та картини минулих подій.

Як там діти, чи все у них ладно,
А чи друзі здорові, живі?
В окупованому бедламі,
Виживаючи на самоті.

І вчорашні колишні друзі,
Ті, хто дружбу здали в утиль,
Чи в життєвій страшній напрузі
Відчувають провину і біль?

Та все більше думок про хлопців
І дівчат, хто в окопах в цей час,
Світлих янголів-охоронців,
Що воюють відважно за нас.

Запорошені снігом та брудом,
У пекельному тому вогні,
Мов гранітна незламна груда
Проти ворога ночі і дні.

Меж не має та вдячність, якої
Заслуговують захисники.
Бо безмірною, справді, ціною
Вони платять життям навіки.

Це бентежить, виснажує душу,
Лиш тепліє надія одна,
Що оту невідомість зрушать
Й закінчиться ця клята війна…

Так помолишся, зрониш сльозину,
Перейшовши нічний рубікон.
Із молитвою скресне крижина
І, нарешті, навіється сон.

Н. Шляхова

З новим роком! 2024

А нічка споглядає тихо,
Як рік Новий злітає вперто,
Малюючи життєві віхи,
Попереду – двадцять четвертий!

Минулий рік був важкуватий,
Не справдилися ті надії,
Щоб ворогів прогнати з хати,
Здійснивши українців мрії.

Ну що ж, не будемо стогнати, 
Продовжимо великі справи
І міцно будемо стояти
До Переможної заграви.

Попросимо того Дракона
Нехай додасть такого жару,
Щоб літаки, ракети, дрони
Русняву жалили отару.

Щоб наші воїни тримались
Разом із нами в ділі, в слові.
Щоб бажаного дочекались,
Усі були живі й здорові.

Хай прийде мир такий жаданий.
Йдемо до нього крок за кроком.
В цей день святковий довгожданий
Всіх з новим щастям, з Новим роком!

Шляхова Н. Є.