 |
 |
 |
|
Хай серце не мовчить
Минають дні, миттєвості бурхливі,
Складаючись в мозаїку років.
Від юної весни, де почуття щасливі
До осені пори, мудрих думок і слів.
Життя, як є, складне і неповторне,
Немов стрімкий потік, несе в незнану даль.
То тихим сумом, раптом, нас огорне,
А то потішить, розвіваючи печаль.
Сьогодні живемо в шаленому цім світі,
Охоплює усіх невпинний вир подій.
Ми розчиняємося у мережевому розмаїтті
Й здається: у людському серці стався збій.
У лихоліття, вщент окроплене сльозами,
Коли потрібна повна єдність над усе,
Байдужість мовчазна витає поміж нами
І зерна розбрату з собою лиш несе.
Хай серце не мовчить, а гулко б’ється,
Зараджує і співчуває тим, кому болить.
Нехай теплом і добротою доторкнеться
У будь-якому місці, у потрібну мить.
Хай завжди щирим і відкритим буде
В любові, вірі і надії повсякчас.
Бо людяність підтримує, рятує,
Робить шляхетними й підвищує всіх нас…
Славна історія від прадідів донині
Своїх нащадків безупинно вчить:
Тож, скільки всього буде зроблено в країні,
Коли велике серце українця не мовчить!
Н. Шляхова
 | |
|
|
 |
 |
 |
|
|
|
|
Шукаємо слово пророче
Звертаємося до тебе
В буремні ці дні і ночі.
Нагальна у цьому потреба:
Шукаємо слово пророче.
Ти бачиш, Тарасе, що коїться
Облуда у нашому світі.
Одною рукою моляться,
На іншій – стерв’ятника кігті.
Війна. Тож життя руйнується.
Країна в сльозах і крові.
Та, начебто, цих не стосується,
Щасливі вони і здорові.
З бронею і купою «зелені»
Брехливі в ділах, обіцянках,
Оті лицеміри – перевертні
Хизуються в тих вишиванках.
Десь сім’ї, і діти приховані
За ту безтурботну скелю.
Нехай прості люди, не обрані
Боронять від ворога землю.
І серце болісно крається,
Дається взнаки чуттєво.
Як душі від горя тьмаряться,
І як задихається небо.
Чи згинуть колись воріженьки
І правда, нарешті, прикрасить
Єдину Вкраїну-неньку? –
Ти нам повідай, Тарасе.
Дай впевненості та наснаги,
Нащадкам сили подвійні,
Щоб совість і честь, і відвага
Не вмерли, ми цього гідні…
З висот минулих століть
Лунають рядки Заповіту.
І кобза нестримно звучить
У душах людських дивоквітом.
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
З Новим роком 2026!
Рік старий, скінчивши справи,
Попрощався з нами жваво.
Та й пішов відпочивати
В снігові свої палати.
А тим часом що за диво,
Кінь вогняний так квапливо
Звідкись взявся, тут він є,
Об поріг копитом б’є.
А це значить — час настав
Святкування і забав.
Починає свій відлік
Двадцять шостий Новий рік.
А яким він може стати,
Що від нього нам чекати?
Енергійності вітрила,
Тільки єдності щосили,
Праці плідної без слів,
Світлих, добрих почуттів.
І рішучості від влади,
Нехай щезнуть різні гади,
Ті, що кров з народу п’ють
І країну продають.
Є надія лиш одна —
Щоб скінчилася війна.
Вороги наші запеклі
Хай горять в самому пеклі.
Українцям сил, терпіння
І життя, не животіння.
Коню вогняний, неси
Нас до миру та краси.
Поспішай і не пручайся,
Тут щасливим залишайся…
Час іде і крок за кроком:
З новим щастям, з Новим роком!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Крик душі
Котрий рік у країни лиш надія одна,
А вона не уходить, ця клята війна.
А вона розгорається полум’ям зла
І слізьми поливається над згорілим дотла.
Скільки душ забирає у чорну пітьму
І калічить, і душить надію саму,
Залишаючи в серці болючий рубець.
Та коли вже він прийде, війні цій кінець?
І здається, що світ не підводить очей.
Чи не бачите: знищують кращих людей.
Під коріння зрубає ворог націі цвіт,
Щоб забули навіки рідний свій родовід.
Мовчите, бо вам страшно в добрі і теплі.
Подивіться на матір, що на битому склі
На колінах оплакує вбите дитя
І стареньких батьків, - в них забрали життя.
Ви відчуйте, як стогне та плаче земля,
Як палають засіяні хлібом поля.
Йде у бій свій останній і донька, і син,
Ходить смерть по окопах і серед руїн.
Тож, отямся ти, світе, це в безодню веде,
Як впаде Україна, він до тебе дійде.
І поки що не пізно, сарану цю знеси,
Допомогою справжньою захисти і спаси!
У душі тихо жевріє віра одна:
Підніми, Божа сило, Україну зі дна,
Дай терпіння та розуму подолати цей вир,
Щоб, нарешті, настав найжаданіший мир!
Н. Шляхова
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Моя країна
Вдивляюся в твої прекрасні риси
І серце повниться безмежною любов’ю.
Хай час смутний, війни печальні вісті,
Але я поряд, ненько, із тобою.
Рве ворог тіло й душу на частини,
Та упивається зловтішно видом крові.
А ти стоїш, мов скеля, Україно,
І, попри все, живеш у тій недолі.
Переживемо разом біль, тривоги,
Потвор ординців й зрадників огидних.
У нас з тобою спільна ця дорога
До мирних днів, миттєвостей щасливих.
Ми ж, українці, винахідливі, незламні,
Тож, не займати розуму і сили.
Для тебе - життєствердження, бажання,
Щоби навік була могутня і красива.
Моя країно, горда та бентежна,
За свою честь весь час стояти мусиш.
Ти – гідна майбуття, ти – незалежна
Сьогодні і, дай Боже, далі будеш!
Вдивляюся в твої бездонні очі
Із ніжністю, надією, любов’ю.
У дні буремні і в зіркові ночі
Завжди я поряд, ненько, із тобою!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Сни
Ти спиш, боєць, чи, геть, не дуже спиться
В пропахлих вогкістю тенетах бліндажу?
Що у цей час бентежний тобі сниться,
Коли земля священна в хвилях куражу?
Здригається від болю безперервно,
Під вибухами стогне і кричить.
Своїм оголеним у цьому пеклі нервом
Благає світ: Спасіть та захистіть!
І ти встаєш крізь страх, велику втому,
З підступним ворогом ведеш запеклий бій.
А хтось тебе завжди чекає вдома,
З молитвою вступає в день новий.
Ти спиш чийсь син, коханий, друг чи батько,
Що на своїх плечах несе тягар війни?
Ось, раптом, оживе миттєво згадка
Про мирну тишу і про подихи весни.
У напівсні тебе торкнеться хтось легенько
Й жіночий голос скаже, знижуючи тон:
Втомився, звісно, то поспи, рідненький,
Я тут, охоронятиму твій сон!
Насниться те, минуле сина свято,
Дружини й мами усмішки ясні.
І як дитячі обіймали рученята
За милі подарунки незначні.
До когось уві сні, неначе диво,
Загляне дівчина, що так сподобалась колись.
Струнка, красива зовні, жартівлива,-
Враз закохаєшся, ти тільки подивись.
Згадаєш, певно і свою стару бабусю,
Оту єдину, що ростила без батьків.
Як проводжала на війну і плакала в напрузі,
Маленький хрестик даючи без зайвих слів.
А може з’явиться, як марево розмите,
З дитинства друг, ти кращого не знав.
І скаже весело: Мій друже, будем жити!
Та сам ще взимку безвісти пропав.
У цю годину відпочинь, козаче, трішки,
Потрібні сили, щоб здолати військо мли.
І хоч жорстке та вкрай незвичне «ліжко»,
Хай тобі сняться лиш приємні мирні сни!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
До тих, хто не любить Україну
Весна чудова за вікном, неначе,
День сонячний і птаство гомонить.
Чому, скажіть, душа так гірко плаче,
Стискає в грудях й серденько болить?
Бо Україною медійний морок ходить,
Важкі часи, напружена та мить.
А світ, напевно, з розуму вже сходить,
Комусь всіх українців знищити кортить.
Вже котрий рік війна, що нас вбиває,
Із горя люди розбрелися по світах.
Та чорна сила незлічена прилітає:
Калічить і руйнує, і зриває дах.
Хтось чесно свою землю захищає,
В брудних окопах мерзне і горить.
Хтось боязливо за кордон тікає,
За долари броню купує й мирно спить.
А дехто за ворожі обіцянки,
За копійки країну продає.
Нікчемні юди, злісні вовкулаки
На цій війні ви заробляєте своє.
За що ненавидите ви оцю країну,
Яка дала життя, ростила залюбки?
Навчала вас любові, вірності єдиній,
Лиш на добро благословляла на роки.
Людська в вас кров чи порчена водиця,
Де щезли честь і совість, світлі почуття?
То знайте, прийде карма, як годиться,
Не варто вам, нікчемам, те життя.
Ідіть до пекла, наші воріженьки
Вам не зламати українців дух.
Бо в тебе, рідна Україно-ненько,
Народ-герой і справжній відчайдух!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
 Похмурий лютий, накивавши п’ятами,
Подався до північних берегів.
Забрав морози зі сніжинками лапатими,
Сувору вседозволеність вітрів.
І першим променям тремтливим і ласкавим
Тихенько усміхнулася вона.
Й пішла землею, статна, величава,
Зігріта сонцем дівчина-Весна.
Тебе чекали всі холодні ночі,
Сумних подій переборовши вир.
І знову дивимось в твої прекрасні очі
З надією на той жаданий мир.
На чисте небо і пташине щебетання,
На ніжний шепіт листя і трави.
На тишу в дивний час смеркання,
Яскраві ранки та веселок кольори.
Єднаймося, радіємо душею,
То Божа сила – чарівна Весна.
Добро разом відроджуємо з нею,
Бо Україна-ненька в нас одна!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Шануймо свою землю!
Ходить світом недоля, розливаючи морок,
Важкий попільний смог стер блакиті красу.
І, відчувши холодний загрозливий доторк,
Враз засмучене небо проронило сльозу.
Ані хмарок білявих, ані променів ясних,
Та лише ця тривога і болючий той щем.
І навзрид заридало безпорадно та рясно,
Десь пролилося грізним кислотним дощем.
А землі нашій дихати б на повні груди,
Де є свіже повітря й прозора вода.
Наче шрами на тілі, сміття, тонни бруду,
Це – глобальна проблема, суцільна біда.
Кожне деревце, кожна маленька рослинка
Та кожнісінька жива істота навкруг
Відчувають і біль, і задуху настільки,
Мов скували їх міцно в смертельний ланцюг.
Скільки тих нечистот зливають у ріки,
А в повітрі витає купа злих речовин.
То є наша велика провина навіки,
Що залишимо ми для майбутніх родин?
Берегли наші прадіди землю, жаліли,
Шанували і цьому навчали дітей.
І нам конче потрібні сьогодні ті сили,
Щоб змінити скоріше такий стан речей…
Люди добрі, та ви схаменіться, їй-Богу,
Допомоги благає довкілля, зове.
Свою землю любіть, як життєву дорогу
І скоріш починайте, неодмінно з себе!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
|
|
|
|
 Дивно це якось, неначе учора
Двадцять четвертий, ще юний на вік,
Поряд ішов крізь тривоги, затори,
А вже сьогодні, сумуючи, зник.
Ще час випробувань, злого ненастя,
Ми гірку чашу п’ємо аж до дна.
Все ж, сподіваємось, згинуть напасті
І закінчиться ця клята війна.
Ні, не спромігся Дракон Дерев’яний
Те переможне назвати ім’я.
Справу завершить заступниця знана
Спритна і мудра Зелена Змія.
Нехай вражину у вирву бездонну,
Як можна далі, тягне звідсіля.
Чи «по-братерські» обіймуть пітони,
Чи «приголубить» гримуча змія.
Щоб пам’ятали русняві нащадки,
Дихати, навіть, боялись в наш бік.
Та воювати не мали і гадки,-
Хай безвідрадним для них стане рік!
А українцям бажаємо щиро:
Сили і злагоди, мудрості дій
І Перемоги, і справжнього миру,
Хай несе щастя рік цей Новий!
Точкою відліку може він стати,
Для України – майбутнього знак.
Що ж, зустрічаймо наш двадцять п’ятий
З вірою в чистих серцях, тільки так!
Н. Шляхова
|
|
|
|
|
Сторінка 1 з 7
|
Блоги
