19 | 02 | 2019
Головна Блоги
Останні виставки
Останні новини
2016.11.24 12:47:21
Інформаційно-бібліографічний відділ

ГОЛОДОМОР

Похмуро-сірий дощовий світанок
Притихшому селу віщує ранок.
Не чути півнів, скрізь тривога та розор.
Панує тільки тут страшний голодомор.

Чорна земля і чорні люди,
І серце завмирає в грудях.
Який той звір, що пожирає всіх:
Здорових молодих, старих, малих?

І хлів порожній, не бувало гірше,
Немов на цвинтарі, у хаті мертва тиша.
Лише зажурені і, ледь живі, батьки,
На лаві зголоднілі дітлахи.

«Подайте, мамо, хоч краєчок хлібця!»-
І смуток розливається по вінця.
Змарніла мати набира в чавун води,
Готує їжу з висівок і лободи…

На цій землі родючій і безцінній
Перетворились люди в тіні.
Там, де цвіли садки вишневі,
Данину смерть збирає щомиттєву.

Ой, людоньки, у чому ж та провина,
Що мариться у темряві хлібина?
Вам, щедрим хліборобам споконвічним
Без сповідання йти у темну вічність?

Бо брата зрадив брат, не пожалів,
Безжально він усе зерно згноїв.
А ще верхівці докладав з порогу:
«У нас народа еще много!»

Порожні очі вікон, дошками забитих,
То – свідки грабежів і розстрілів невинних.
То – мертві з напівмертвими в одній підводі,
Яких зариють разом на чиємсь городі.

О, Боже, зглянься ти на ті тортури,
На душах мертвих там будують мури.
Спаси і збережи людські життя,
Бо звір отой не знає каяття.

Квіт нації безповоротно гине,
І плаче, стогне Україна…
Та закарбовується пам’ять навіки
Про ті тридцяті болісні роки.

Н. Шляхова


  Голодомор | хліб | геноцид
Коментарі 0Hits: 918  

2016.10.12 12:01:14
Інформаційно-бібліографічний відділ

Лес

осінній ліс 

Мне хочется в теплую осень,
Мне б в чащу лесную попасть.
В сосновом раздолье, ну очень,
Хочу на полянке упасть.

О будничном думать не стану,
Услышав в ответ тишину.
А просто войду, как в нирвану,
И грусть я свою обману.

На мягком ковре – паутинка
И ловкий смешной паучок.
Сияет алмазом росинка,
Дрожит, как паучий бочок.

А рядом в иголках и шишках
Приметный такой бугорок…
Таинственной прелести слишком:
Да, здесь поселился грибок!

Повсюду – пушистые ветки.
Ах, как же они хороши!
И только сороки-кокетки
Шумливо стрекочут в тиши.

Душа отдыхает в покое.
Не нужно здесь лишних словес.
Я радуюсь вместе с тобою,
О, мой благодатнейший лес!

                                                             Наталія Шляхова


  осінь | Ліс
Коментарі 0Hits: 897  

2016.09.29 07:15:44
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Ми придбали  книгу, яку очікували мільйони!!!

Аэропорт

Роман «Аеропорт» був написаний російським журналістом, перекладачем, фотографом і письменником Сергієм Лойко. Книга присвячена подіям, що відбувались на території донецького аеропорту в 2014 році.«Аеропорт» C.Лойко прочитати варто кожному, хто з завмиранням серця слідкував за трагічним розвитком подій в аеропорту Донецька. Після десяти місяців боїв та попри численні перемир’я, Краснокам’янський аеропорт лишався тією самою зяючою воронкою смерті цієї безглуздої війни. Воронкою, яка щоденно пожирає, не пережовуючи, все, що туди кидають обидві армії, — танки, бронетехніку й людей, — і постійно вимагає нових жертвопринесень.

Кіборги, як називали їх вороги за нелюдську живучість і впертість, боролися так, наче в цьому проклятому Аеропорті вирішувалася доля війни. Насправді ніхто з них не міг до пуття пояснити, навіщо він проживав тут кожен свій новий день, як останній, навіщо воював так несамовито. Зрештою, якщо відкинути всі штампи й кліше, їхні власні пояснення переважно зводилися до такого: я б’юся, бо я б’юся…

Командування орків (так їх називали кіборги за масову знеособленість, за неможливість зрозуміти, навіщо вони тут і чого добиваються) вважало, що Аеропорт треба взяти за будь-яку ціну, щоби «вирівняти лінію фронту» під час чергового «перемир’я»…

«Аеропорт» — це головна книга про війну, якої не мало бути і про героїв, які хотіли жити, але вмирали… Це не хроніка і не розслідування, а художній нарис, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки і не стільки про війну. Він і про любов, про зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Тобто про наше сьогоднішнє й учорашнє.

 Прочитавши, поділіться своїми враженнями...

Архіпова Світлана


  читання | війна | книга | аеропорт
Коментарі 0Hits: 762  

2016.07.13 09:54:31
Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Мова - унікальне явище в житті людини і суспільства. Мова - душа кожної національності, її найцінніший скарб. Кожен із нас має гордитися своєю чудовою українською мовою, адже вона того варта. Ось так написала про нашу рідну мову Віолетта Дворжецька:

 Мелодійна, милозвучна,
Різнобарвна, точна, влучна
Мова українська.
То лірична, то повчальна,
То, як пісня величальна, 
Мова українська.
Загартована в неволі,
Піднімалася поволі
Мова українська,
Відродилась і зміцніла,
Заспівала, задзвеніла
Мова українська.
Ніжна пісня, щире слово -
Вічно юна, вічно нова
Мова українська.
Ти для нації - начало,
Як же довго ти мовчала,
Мова українська.
Самостійна, незалежна,
І багата, і безмежна
Мова українська.
Тож неси по світу славу
Української держави
Мова українська!

Пальчик Олена


  мова
Коментарі 0Hits: 792  

2016.05.13 13:24:49
Інформаційно-бібліографічний відділ

ПУЕТ

ПУЕТ-55!

Весенней дымкою одет,
Ликует Университет.
От ПКИ и до ПУЭТ
Сияет долгий яркий свет.

Ведь за свои пятьдесят пять
Сумел на ноги твердо встать.
Непрост сквозь тернии полет
И достижение высот.

Здесь масса творческих идей,
Нелегкий важный труд людей.
Здесь задают студенты тон,
И мудрый опыт покорен.

Вершины знаний здесь чисты,
И крепки с практикой мосты.
К тому же каждому дано
К признанью прорубить окно.

Увидеть будущее в нем
И наш растущий общий дом.
В расцвете лет и полным сил
Прекрасный дружный коллектив.

И поименно тех назвать,
Кто у истоков смог стоять.
Кто создавал и кто творил,
Науку кто боготворил.

Кто и за совесть, и за честь
Учил и нес благую весть,
И кто за столько славных лет
В истории оставил след.

Итог работы, он таков:
Ведь тысячи выпускников
С уменьем, верой, как должны,
Поддерживают честь страны.

Что ж, Альма-матер, так держать!
Тебе сегодня пятьдесят пять.
Живи и здравствуй много лет,
Наш славный университет!

Наталія Шляхова


  ПУЕТ | ювілей
Коментарі 0Hits: 697  

2016.04.13 06:08:50
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Станом на 2002 р. найменшою у світі вважалася книга "Хамелеон" А.П. Чехова розміром 0,9 х 0,9 мм. Вона містить 30 сторінок по 11 рядків тексту на кожній, 3 кольорові ілюстрації. Книга була видрукувана і переплетена у 1996 р. у м. Києві.Пізніше, завдяки бурхливому розвитку нанотехнологій, вчені-фізики з Канади створили книжку розміром 0,07 х 0,1 мм. Називається вона - "Teeny Ted from Turnip Town". Книга складається з 30 керамічних мікротаблічек, що використовуються замість паперу, а сфокусований пучок променів іонів гелію (діаметром 7 нанометрів) використовувається замість чорнила. І щоб прочитати її, потрібен електронний мікроскоп, здатний збільшувати у 8000 разів.Дванадцять самих маленьких книг світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 000 слів і Конституція Франції.

Раніше найбільшою книгою у світі вважалася "Суперкнига", розміри якої становили 2,74 х 3,07 метра. Вага цієї книги - 252,6 кг і налічуває вона 300 сторінок. "Суперкнига" була видана в Денвері (штат Колорадо, США) у 1976 р. Проте в 2004 р. в Росії видали книгу під назвою "Найбільша в світі книга для малят". І хоча в ній всього 4 сторінки і 12 віршів для дітей, ця книга має воістину значні розміри. Висота книги становить 6 метрів, ширина - 3 метри, а вага цієї книги-гіганта - 492 кг.

Найдорожчою книгою, що знаходиться в приватних руках, є так званий "Лестерський кодекс". Інша її назва - «Трактат про воду, землю і небесні тіла", створений Леонардо да Вінчі. У 1994 р. її купив за 24 млн доларів знаменитий засновник компанії "Microsoft" Білл Гейтс. Книга являє собою збірник думок, знахідок і висновків Леонардо да Вінчі на різні теми. Сама книга - це всього 18 пергаментних сторінок, скріплених між собою, причому прочитати таку книгу можна тільки за допомогою дзеркала.

Найтовстішою друкованою книгою у світі є WIKIPEDIA. Вона являє собою збірник статей з мережі Інтернет, що її любитель книг Роб Метьюс вирішив надрукувати у вигляді одного тому. Таким чином, паперова версія цієї книжечки склала 5000 сторінок.

 Бакум Наталія


  книга | інформація | знання | читання
Коментарі 0Hits: 805  

2016.03.22 07:16:47
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Ірина Савка. «Осиний мед дикий»

 

 

 

 

Чи розуміємо ми, що подеколи Слово – спасенне?

Не стільки для відчуттів, як для розуміння,

ЩО з нами відбувалося – відбувається – і має відбутися?!

Марія Матіос

2013 року у Видавництві Старого Лева з’явилася збірка новел Ірини Савки «Осиний мед дикий», щира та відверта.

До моїх рук ця книга потрапила влітку 2015. Замовляючи чергові новинки від Видавництва Старого Лева, в розділі Розпродаж я знайшла посилання на це видання, зацікавилась анотацією та й ціна приємно вразила… Спершу цю книгу взяла до рук моя мама, прочитала, як то кажуть на одному диханні, потім читала та перечитувала я, читала, плакала…потім брали знайомі, колеги…

«Цей тонкий, ніжний і нещадний літопис в інтерпретації Ірини Савки у певні моменти то прискорював, то стишував моє серце, змушував сміятися і тамувати сльози водночас,– у передмові до книги пише Марія Матіос. – Невигадані людські історії під пером чутливої і дуже уважної до життя жінки ожили голосами і краєвидами, зигзагами доль і сердечністю викладу. Ці короткі, майже скупі оповіді, в яких клекочуть стефанківські пристрасті та гаряча українська історія разом із сьогоденням, ніби водномить зійшли із гір високого людського духу і підлої ницості, непоказної щирості і лютої неправди. У цих образних та мінімалістських історіях сконденсовано цілі саги УКРАЇНСЬКОГО життя. Іноді здавалося, що ця незнайома мені жінка – Ірина Савка – моя посестра і співавторка…» Як на мене, дорогого вартують ці слова знаної майстрині художнього слова, авторки «Солодкої Дарусі», «Майже ніколи не навпаки», «Черевичків Божої Матері»…

Ірина Савка за освітою музикант і ніколи не писала оповідань…«Я не збиралась бути письменником, – говорить вона, – але ті історії, які були закладені в мені ще з мого дитинства, треба було виштовхнути на поверхню… Дякую Богу за те, що забрав у мене спів, тому що була пов’язана з ним усе життя, а вклав у руки перо. Коли з’явився вільний час, захотілося віддати данину тим, котрі про себе вже не заявлять, не напишуть, хтось про них теж не мовить. Вийшли такі правдиво доповнені історії, де домислу та правди порівну… Пам’ятаю це все з розповідей моїх рідних. Часом навіть уночі, дорогою кудись сюжет просто ліз у голову. Потім приходила додому та мусила його записати…Ці оповідання, як мої пізні діти. Їх багато, вони дрібненькі, але найдорожчі мені.»

В збірці три розділи та вісімдесят дев’ять новел, в яких багато ліричних замальовок, колядок, співанок, віршів, що линуть з глибин серця нашого народу.

Перший розділ «Білі полотна», за словами Оленки Кравчук («Друг Читача»), сповнений духом села, духом свята, духом доброти та невинності, в ньому дитячі радощі та турботи. Ірина Савка змальовує світ, в якому зростали наші бабусі й дідусі, показує звідки походить наше коріння. Різкий контраст другого розділу «Червона нитка» змінює світосприйняття і переносить нас в інший часовий простір, де вже так багато болю… Біль матерів за втраченими синами, яких пестили, викохували, вимолювали... Біль селян-господарів, в яких забрали все та вигнали на колгоспне поле… Біль за втраченим коханням, яке не змогло виправдати омріяних надій на особисте щастя… Біль зради, яка обпекла серце та витрусила душу… Біль спогадів за молодістю, яка промайнула так швидко, що й ніби не було… У цьому розділі стільки того болю, що для радості залишаються самі крихти. Новели у трерьому розділі «Божі квіти» доповнюють попередні. Деякі з них сягають і нашого часу. Тут людська доброта та ненависть, вдячність та зневага, материнська радість та сльози, любов та зрада. Все як у житті, бо ці оповідання і є життям.

Коли 1 листопада на сторінці Любові Якимчук у Facebook прочитала: «1 листопада 1939 року Західна Україна була приєднана до решти України, яка тоді скорочено називалася УРСР. І подосі Західна Україна мало відає про те, що було з рештою України за той час, коли вони не були разом, і часто помилково називає цю решту України Східною, навіть не розбираючись у деталях. Уже на той час на не-Західній, розстріляли інтелігенцію, розкуркулили та виморили голодом селян, а Академія наук втілювала в життя московську інструкцію з наближення української мови до російської. Терор породжував страх і мовчання – ідеальні методи до винищення пам’яті (історичної, родинної, пам’яті мови). І так само не-Західна мало відає про свою частину тіла, яку довго від неї ховали. І ніхто не спитає один одного: а що ти робив, поки наді мною ставили експерименти, а ти, чому не допомагав, поки ми тут університети і церкву ховали в підпіллі, чи не потрібна тобі церква й університети? А я навіть не думав, чи потрібна, а думав, як би не назвали ворогом народу (дорівнює "розстріляли")…»… отже, коли прочитала цей допис, то відразу пригадала прочитану влітку збірку новел Ірини Савки, як і пригадалися мені читані раніше твори Марії Матіос.

Не обов’язково шукати в підручниках з історії що там і з ким було – беріть до рук книги, читайте, плачте, передумуйте, переповідайте, а ще питайте у батьків, дідусів та бабусь… відкривайте людські долі, які знайшли спокій на сторінках життя.

P.S. Незабаром книга з'явиться й у фонді нашої біблотеки.

Світлана Гришко


  
Коментарі 0Hits: 848  

2016.02.12 12:06:30
Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Книжка – це як ложка, молоток,
колесо чи ножиці. Один раз винайшли –
і покращити вже неможливо.
Умберто Еко

Найбільш поширений стереотип сприйняття бібліотеки у сучасному суспільстві – навіщо ходити до бібліотеки, якщо всю необхідну інформацію можна знайти в Інтернеті. Дійсно, останніми роками у вільному доступі є безліч електронних книг, які поступово витісняють паперові видання. Електронна книжка має певні переваги, а саме: компактність (електронний пристрій може вмістити сотні книг), менша вага та розміри (простіше транспортувати), можливість повнотекстового пошуку, економічність (низька вартість або безкоштовне завантаження) тощо.

У наш час комп’ютерних технологій і швидкісного Інтернету паперовій книжці пророкують незавидне майбутнє. Адже багато наших сучасників читають тексти з моніторів різноманітних ґаджетів, а друкована книга часто сприймається як пережиток минулого. Однак, за даними соціологічних опитувань, переважна більшість українців (73%) вірить у вічність друкованої книги, а 30% - надають перевагу електронній. Поки що в Україні друкується та продається більше паперових книг, ніж електронних. Отже, книги електронні та друковані мають співіснувати, обидва типи поки що потрібні й необхідні. Людство не вперше переживає зміну носіїв, технологій фіксації і поширення інформації. Книжки не зникають, вони просто змінюють свій формат. Так само потрібно змінитись і бібліотеці. Сучасна бібліотека - це не установа, яка тільки зберігає книжки, бібліотека повинна стати відкритим простором, мультіресурсним центром інформації та спілкування для існуючих і потенційних користувачів.

Бабенко Ю.


  бібліотека | електронна книга
Коментарі 0Hits: 798  

2015.12.04 11:56:52
Інформаційно-бібліографічний відділ

Мій храм – моя бібліотека

Есе

Осінь… Неначе журавлі в небі, летять роки у вирій мого життя. «Курли-курли…» – відлунюється в серці. Сріблясте павутиння бабиного літа вплітається у волосся, а холодний осінній дощик так і норовить залишити на щоках вологий слід. Ось вітер-пустунець розганяє важкі чорні хмарини, і на землю сонячним мереживом ллються мої спогади…

Осінь… Здається, що йду великим яскравим килимом із листя, пухнастих хризантем та здалеку помітних червоних китиць калини. На душі так радісно і водночас бентежно. І ось я на порозі свого храму – Бібліотеки! Навкруги – знайоме оточення і особливий затишок, своя дивовижна аура. Виблискують, мов запалені свічки, корінці книжок, каталоги стоячи зустрічають тебе із широко відкритими очима, столи зі стільцями наче ласкаво запрошують: «Давайте разом присядемо і поринемо у чудовий світ пізнання!» На стіні – портрет Тараса Григоровича, який суворо поглядає з-під густих брів і наказує: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»

І тебе, справді, огортає якесь незрівнянне відчуття важливості цього місця, потрібності цієї справи. Бо ти ж, насправді, у храмі знань, світла, науки, а тому треба молитися за його чистоту і майбуття… Молюся, щоб не канула у вічність наша професія, щоб доля була прихильною до мене і моїх колег, щоб процвітали і наша Полтавщина, і вся Україна…

Осінь. Уже тридцять друга з того часу, як уперше увійшла до бібліотеки Полтавського університету економіки і торгівлі як бібліограф. З тих пір багато змінилося: і люди, і техніка, і саме життя. Але незмінним залишилося моє ставлення до своєї другої домівки, до найкращої бібліотечної сім’ї, з якою була і в радості, і в горі всі ці роки.

І знову осіннім золотавим килимом поспішаю до моєї Бібліотеки, а десь високо у небі ледь чутно журавлі прощаються з рідною землею: «Курли-курли…»

Наталія Шляхова


  бібліотека | осінь | університет
Коментарі 0Hits: 845  

2015.11.26 11:17:28
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Любов Якимчук. "Абрикоси Донбасу"

"Однією з найпомітніших поетичних новинок 2015 року стала книжка поетки Любові Якимчук «Абрикоси Донбасу» (надрукована у «Видавництві Старого Лева»). Стала великою мірою через трагічні обставини, за яких кожен «донбаський голос» дістає особливу увагу, але зовсім не тільки через них — книжка справді цікава, яскрава і концептуальна… У часи, коли багато українців знайомляться з цим регіоном і всілякими його нюансами у дуже специфічний спосіб, такий «поетичний Донбас» справді має чимале значення… і, мабуть, символічно, що все це видано саме у Львові...," - Олег Коцарев, День.

Любов Якимчук. Абрикоси Донбасу

Любов Якимчук - https://www.facebook.com/iakymchuk

Любов Якимчук: «Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями. Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров'ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання».

"Беручи до рук чергову поетичну новинку від Старого Лева, в принципі, очікуєш на якісне видання. Але цього разу отримуєш не просто непогану збірку, а книгу, яка б’є під дих. Над просто хорошою літературою іноді можна задрімати, думаючи паралельно про щось своє. З «Абрикосами Донбасу» я не змогла заснути навіть серед глибокої ночі, аж поки не дочитала до кінця…", - Олеся Мамчич, ЛітАкцент.

…моє знайомство з поезією Люби Якимчук сталося завдяки Видавництву Старого Лева – наприкінці весни на сайті у рубриці Вірш дня було опубліковано її Молитву. Не знано скільки голосів на дню проговорюють-промовляють-прочитують ОТЧЕНАШ – одні й ті самі слова, але слова щоразу сповнені різним змістом…

…зачепила… запала…. Зараз багато гарної української поезії, справжньої, самобутньої… Коли було проанонсовано вихід у друк Абрикос Донбасу, не зважилась придбати для себе, а й на краще – бо залишилась би книжечка просто книжечкою на поличці, і коли би дійшов час до неї невідомо… саме приїзд Люби Якимчук до Полтави спонукав не просто взяти до рук книгу, не просто погортати сторінки, а почати читання – від початку, від передмови… й далі, далі, далі… чи то червона нитка Оксани Йориш винна, чи то просто зустріч з автором та енергетика Люби, жіночної, тендітної, й енергетика її віршів, зовсім не схожих на неї, як на перший погляд (5 листопада Любов Якимчук презентувала свою книгу в Полтавському національному педагогічному університеті)…

А ось слова головного редактора «Видавництва Старого Лева», у якому вийшла книга Люби Якимчук, Мар`яни Савки: «Десь би вони вже мали скоро достигнути – зацвісти, зав’язатися і достигнути, абрикоси зі шматочками вугілля замість кісточки. Абрикоси Донбасу – з дерева дитячої пам’яті, з дерева викраденого дитинства. Падають на землю і котяться, котяться безнастанно, як піщини часу у велетенській клепсидрі, переповнюють окопи і шанці, блокпости і порожні школи, сади і покинуті будинки з чорними більмами замість вікон, потрапляють в затоплені шахти і гарматні жерла, проникають в судини і кров, циркулюють цілою країною. Як вірші Люби Якимчук, вірші, які вибухають у свідомості і розривають світ на мільйони нерівних пазлів, які за логікою речей неможливо допасувати, так само як годі шукати звичайної логіки в руйнації, яку несе війна. З цих нерівних пазлів витворюється дивна картина – водночас знайома і сюрреалістична, так буває, коли звичні речі набувають нових несподіваних сенсів. Коли міста і слова розкладаються на частинки, які вже не стануть одним цілим. І сльози «стають сіллю кам’яною». А все твоє дитинство раптово й нестримно дорослішає...Частини цих віршів не було б, якби не Майдан, не війна, не шалена деструкція всього, що було твоїм, належало тобі. Ці вірші були б інакшими, якби авторка народилася деінде, а не там, де зараз лінія вогню. Від них можна було б заховатися і не читати, так як ховаємося від новин про щоденні втрати, про вантажі 200 і 300. Бо в зоні болю перебувати як мінімум дискомфортно. Можна було б удати, що такої книжки немає. Але ось вона, реалізована, втілена в папір, у фарбу, у пронизливу графіку. Можна було б її не читати – і не спізнати болісної насолоди від віршів, які проростають корінням у тлін і впираються кронами в небо, кричать і моляться, і свідчать. Це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу»достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко. І я маю велику надію на те, що ця книжка своєю напругою, болем своїм не залишить нікому шансу на байдужість."

Раджу проЧИТАТИ… Просто прочитати та відчути...

P.S. Полтавська битва. Любов Якимчук.

Світлана Гришко


  книга | Абрикоси Донбасу | Любов Якимчук
Коментарі 0Hits: 884  

Сторінка 2 з 3
« ПочатокПопередня123НаступнаКінець »
Бібліотечний консультант, натисніть що б розпочати розмову
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
блог бібліотека книга університет інформація знання читання Любов Якимчук Абрикоси Донбасу осінь електронна книга ПУЕТ ювілей мова війна аеропорт Ліс Голодомор хліб геноцид Леся Українка поезія НЕБО Попович герої. Михайло Миколайович Петренко Журавлиний ключ весна Полтавщина Опішня музей гончарство
Грузинская кухня (кухни народов мира)
Основи створення комп'ютерних презентацій
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки