Крик душі

Котрий рік у країни лиш надія одна,
А вона не уходить, ця клята війна.
А вона розгорається полум’ям зла
І слізьми поливається над згорілим дотла.

Скільки душ забирає у чорну пітьму
І калічить, і душить надію саму,
Залишаючи в серці болючий рубець.
Та коли вже він прийде, війні цій кінець?

І здається, що світ не підводить очей.
Чи не бачите: знищують кращих людей.
Під коріння зрубає ворог націі цвіт,
Щоб забули навіки рідний свій родовід.

Мовчите, бо вам страшно в добрі і теплі.
Подивіться на матір, що на битому склі
На колінах оплакує вбите дитя
І стареньких батьків, - в них забрали життя.

Ви відчуйте, як стогне та плаче земля,
Як палають засіяні хлібом поля.
Йде у бій свій останній і донька, і син,
Ходить смерть по окопах і серед руїн.

Тож, отямся ти, світе, це в безодню веде,
Як впаде Україна, він до тебе дійде.
І поки що не пізно, сарану цю знеси,
Допомогою справжньою захисти і спаси!

У душі тихо жевріє віра одна:
Підніми, Божа сило, Україну зі дна,
Дай терпіння та розуму подолати цей вир,
Щоб, нарешті, настав найжаданіший мир!