Шануймо свою землю!
Ходить світом недоля, розливаючи морок,
Важкий попільний смог стер блакиті красу.
І, відчувши холодний загрозливий доторк,
Враз засмучене небо проронило сльозу.
Ані хмарок білявих, ані променів ясних,
Та лише ця тривога і болючий той щем.
І навзрид заридало безпорадно та рясно,
Десь пролилося грізним кислотним дощем.
А землі нашій дихати б на повні груди,
Де є свіже повітря й прозора вода.
Наче шрами на тілі, сміття, тонни бруду,
Це – глобальна проблема, суцільна біда.
Кожне деревце, кожна маленька рослинка
Та кожнісінька жива істота навкруг
Відчувають і біль, і задуху настільки,
Мов скували їх міцно в смертельний ланцюг.
Скільки тих нечистот зливають у ріки,
А в повітрі витає купа злих речовин.
То є наша велика провина навіки,
Що залишимо ми для майбутніх родин?
Берегли наші прадіди землю, жаліли,
Шанували і цьому навчали дітей.
І нам конче потрібні сьогодні ті сили,
Щоб змінити скоріше такий стан речей…
Люди добрі, та ви схаменіться, їй-Богу,
Допомоги благає довкілля, зове.
Свою землю любіть, як життєву дорогу
І скоріш починайте, неодмінно з себе!
Н. Шляхова
