Пам’яті Тараса Шевченка
Ти бачиш світ із глибини століть
І погляд той суворий і безкраїй.
Бо Україну-неньку в оцю мить
Обсіла москалів ворожа зграя.
І знову ллється кров, як і колись,
І плачуть діти, де загибла мати.
Степи, лани широкополі, подивись,
Палають у вогні, пустіють хати.
Неначе повернувся час назад,
Де захищають свою власну волю.
І спільна біль в потоці сліз і зрад.-
Яка ж гірка, Вкраїно, твоя доля.
Душею відчуваєш людський гнів,
Крізь всі негоди і нестерпне горе.
І загартовується дух з твоїх пророчих слів,
Летить з високих гір у синє море.
Та не згасає українства слід,
А ворогів підступних тільки бити.
Тарасе, твій безсмертний заповіт
Збережемо, мов оберіг, і будем жити.
Щасливо жити « на оновленій землі,
Де ворога не буде супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі».
Н. Є. Шляхова
