 |
 |
 |
|
«КОНКУРС» (байка)
В осінньому лісі в природній натурі Для тих, хто ударно працює в культурі Щоб дійсно прикрасити велике свято, Задумали конкурс провести багатий.
Із лісу усього зібрали таланти, Призи обіцяли, дарунки і гранти. Галявину тут же оздобили знатно. У центрі плакат: «Вам привіт, конкурсанти!»
Отож, глядачів назбиралось багацько, Усі приодягнені, мов оті цяцьки. На місці журі, щоби ставити бали, Лише головуючого не хватало.
Чекають вже двадцять і тридцять хвилин, Нарешті з’явився царюючий син. Хто той голова, скажу заздалегідь: Старий і товстезний, ще й лисий Ведмідь.
Віддихавшись, всівся на гарний пеньок, Зробивши з баклажки добрячий ковток. Дивитись на дійство, немовби зібрався, Він лапу підняв і цей конкурс почався.
Ведуча Сорока весь час щось тріщала Та скоса на голову все поглядала. А вже конкурсанти старалися чітко: Два Лосі - брати відбивали чечітку.
Лисиці, піднявши хвости, вальсували, Зайці, ті спортивні стрибки виставляли. Синичка і щиглик співали вокалом І свято оце просто неба тривало.
Вовчиця романсами всіх полонила, Бобри показали і спритність, і силу. Красу акробатики демонстрували Звичайно ж, це – Білки, їм аплодували.
І доки навкруг танцювали, співали, Журі працювало і ставило бали, Ведмідь на пеньку, мов млинець, розімлів, Й безсоромно так на весь ліс захропів.
А насамкінець конкурсантка постала У модному бренді свій бюст показала. Щось там проревіла ця сексі-дівиця Ота розмальована вкрай Ведмедиця.
Ведмідь враз прокинувся від цього жваво, Заплескав в долоні із криками: Браво! І дупу стягнувши з пенька гарячково, Знов лапу підняв і заключне взяв слово.
Так можна сказати, я – метр у культурі І знаюся добре на цій кон’юнктурі. Де той позитив? Номери, геть, слабкі І наші таланти не зовсім такі!
Не бачу я стрімкості тої у Лосів І легкості вальсу Лисиці не вносять. Зайці ж бо не вміють стрибати, як треба, Пташиний вокал не злітає до неба.
Неначе на паперті. виє Вовчиця, А виступ Бобрів взагалі не годиться. І Білок, скажу, можна не рахувати, Не вміють вони естетично літати.
Лиш виступ один зміг мене зачепити: Прекрасна артистка, де тут правду діти. Ведмедиця – зірка на диво, сюрприз, Цій гарній красуні Гран-прі, кращий приз!
Народ лісовий пошумів, покричав, Незграбній красуні корону віддав. А всім конкурсантам – дешеві дарунки, Почеснії грамоти і… поцілунки…
І хочеться випить гіркої мікстури Від отаких метрів слизьких від культури, Що міцно засіли в ній, правда така І душать, як приклад цього хробака.
Допоки існують пихаті Ведмеді, Не буде культури, панове і леді. Бо треба ростити, любить і плекати Найсправжні міцні українські таланти!
Наталія Шляхова
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
«ОСІНЬ»
Красуня осінь прийшла непомітно, Як не хотілося б літа, тепла. Фарби змінили зажурені квіти. Час вже настав, відпочити пора.
Небо заплакане, наче сердите На безліч хмар налітаючий рій. Тішить одне – згадка ніжно-блакитна Сонячних днів і безхмарних надій.
Вітер верхівки дерев обіймає, Гілок торкнувшись, злітає назад. А навкруги все кружляє, кружляє Цей різнобарвний легкий листопад.
Сквери і парки яскраві, бадьорі У натюрморті осінніх стежин. Лиш споглядають, як плавно, нескоро Лине у даль журавлів сірий клин.
Вулиці, площі, будинки, машини – Добре знайомий до болю пейзаж. Осінь, на мить, вільно пташкою плине І на новий знов заходить віраж.
Так, у природи, мабуть, свої плани, І дріботить часто дощик рясний. Трохи сумна, але все ж і жадана Дивна пора для задум, світлих мрій.
Наталія Шляхова
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|

«ЛІТНЯ ПОРА»
Ранок розплющить очиці прозорі, Стане навшпиньки, щоб тишу тримать. В білих туманах розтанули зорі. Вранішня мить – Божа то благодать.
Раптом пташки із гніздечок злетіли І, заспівавши на всі голоси, Наче вони від роси захмеліли У ніжних барвах живої краси.
Сонячні промені теплі, ласкаві Світять, лоскочуть усе навкруги. Квіти панують розкішні, яскраві І зеленаві ліси та луги.
Вітер –бешкетник гуляє, де схоче, Візьме й обійме під настрій легкий. А розійдеться, так світ замороче, Хмари нашле, швидкий дощ грозовий.
Південь, пройшовши крізь сонячну браму, Справи залишить, на річку хода. Немає кращого в спеку бальзаму, Ніж прохолодна та чиста вода...
Вже надвечір'я потроху спливає, Сповнене щирих надій і добра. Тож, отакою, насправді буває Мирна жадана літня пора!
Шляхова Н. Є.
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|

Пізній вечір дарує усім свою ласку. Тіні літнього дня оселились в садку. Ось послухай, дитино, розкажу тобі казку. Може, навіть, не казку, а билицю таку. Ще із давніх-давен народилась країна. І Господь, мов яскраву веселку, створив. Загадкова і мила, прекрасна і вільна, Світлоока перлина, це диво із див. Від широких степів до гірських перевалів, Від морських берегів і до дивних річок, Від озер чарівних і ланів величавих До безмежних доріг і лісистих стрічок. В цій країні і люди працьовиті, веселі Жили мирно та дружно на рідній землі. Так, навчали дітей, будували оселі І співали в свята задушевні пісні. А їх спільна душа, наче небо бездонне. Із любові і віри на щастя рушник. Хай ніколи не згине, не згорить і не втоне Для нащадків земля ця святая навік. Берегли, як багатство своє, шанували, Захищаючи вірно й сміливо кордон. Та з північних країв пройшла лихом навала: Наче з пекла злетів двоголовий дракон. Злий і заздрісний, підлий, без краю підступний, Він безжально крушив і вбивав, і лякав. То одна голова спалить все, а наступна Втопить мирне життя без всіляких підстав. Та на захист устав міцний Воїн кремезний. Українець - то його почесне ім'я. І, піднявши угору свій меч важелезний, Сказав твердо: Ну що ж, начувайся, змія! Довго-довго і важко ця битва тривала. Переможний прийшов до людей благовіст. Від меча оті голови повідлітали І мерзотні драконячі крила і хвіст! Хай не мріють ті кляті дракони ворожі Зазіхати на наші ліси і поля. Слава Воїну! І він завжди на сторожі. І допоки він є - буде вільна земля! Шляхова Н. Є.
 | |
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Хочете вірте, а хочете - ні. Так, не наснилося, певно, мені. Десь навесні, я скажу, як було: "скунсів" у наші краї занесло.
Зграя огидна, хоч голоси, Влізла у гадяцькі славні ліси. На свої дупи шукали пригод, Щоб полякати тутешній народ.
Ринули підло і просто зухвало. Мабуть удома чогось бракувало. Хижі істоти роззявили пельки На гарний клаптик чужої земельки.
Та й заблукали в лісах, "бідолашні". Мамчині "щи" пригадали, бо страшно. Мокрі, брудні і голодні, ой горе, Жерли б поганки бліді й мухомори.
А навкруги лиш пісочок, сосенки. Тільки ворони глузують з скунсенків: "Карр! Так і треба, будете знати, Як, взагалі, на чуже зазіхати!"
Тут, як на гріх, українські мисливці! В діло пішли звичайненькі рушниці. Враз оті "скунси" підтисли хвости, Видали залп, лапи щоб унести.
Швидко розбіглися, мов наостанок. Їх витягали із нірок і ямок. Всіх відловили, саме, як годиться, Гімн наказали вивчать й "паляницю".
Пам'ять звірячу нехай не зітре! Довго у лісі стояло амбре... Хай кожен день, особливо весни Шле отим злодіям страшнії сни.
Виживуть якщо в ці ночі і дні, Скажуть усім: "В Україну - ні-ні!". Ще праонукам повідають в парі Про оце гадяцьке дивне сафарі!
Наталія Шляхова
 | |
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Коли прийде цей радісний День Перемоги, Як на тріски ту кляту орду рознесуть, Я, вклоняючись низько, подякую Богу І своєму народу за вибрану путь!
Правди істина - неперевершена сила. Проти темряви зла та цинізму брехні. Ще розправить Вкраїна обпалені крила, А хижак догорить у пекельнім вогні.
Наче скеля, стоятимуть воїни наші Під блакиттю небес, серед мирних ланів. І ніхто не вкраде світлу мрію в найкраще, І ніхто не порушить добрі сни дітлахів!
Іще довго болітимуть душі та рани. Все ж піднімуться з попілу села й міста. Хто у вічність пішов - вам славу і шану Світ віддасть, українська землиця свята!
Ніжним цвітом калини, свічками каштану Хай розквітнуть повсюди весни відчуття! Бо це наше майбутнє щасливе, жадане! І це ми заслуговуємо на життя!!!! Слава Україні та її героям!!! |
Шляхова Н.Є.
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
 |
|
Дорогие коллеги!! С наступающим Новым годом!! Пусть он будет добрым и сильным! Уберет все неприятности и болезни. А внесет в вашу жизнь благополучие, тепло и радость!!!!!
Идет Бычок, качается. Еще он молодой. Год новый начинается, А старый - на покой. Оденем маски дружненько. Что было, то - не зря. Перевернем натужненько листок календаря. Оставим страхи прошлому. Все, Крыска, вуаля! Мы побежим к хорошему, Конечно же, друзья! К счастливому и мирному Тропа нас поведет. А горизонты сильному откроются, - вперед! Бычок чуть пободается. Потянет жизни воз... Вот снова появляется Волшебник Дед Мороз! А взрослым все не можется. Не светятся глаза. Но так порою хочется поверить в чудеса! Побыть душою маленьким, Смеяться и шалить. И свой цветочек аленький В подарок получить! "В лесу родилась елочка" Пропеть и проплясать. До первой яркой звездочки С надеждой чуда ждать. Забыть на время трудности. Вернуться в сказку вновь. На легких крыльях юности Нести свою любовь... Год двадцать первый настает, Разведены мосты. Пусть только доброе нас ждет, Стремленья и мечты! Пусть никакие вирусы Не смогут одолеть! И плюсы, а не минусы Помогут нам взлететь!... Пусть старость улыбается. А молодость - цветет!... Да, вот он начинается Наш двадцать первый год!!!!
Н. Шляховая
|
 | |
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|

Год девятнадцатый – мастак Показывать смешной пятак. Колечком хвостик, шаг вперед, Друзья, к нам год Свиньи идет.
Не будем в прошлых бедах рыться, Пусть все хорошее случится. С любовью, с верой пусть придет К нам добрый, светлый Новый год.
Пусть всем подарит непременно Достаток полный и отменный. Ну, а здоровья этот год Пусть целый ворох принесет.
Заботой полнится корытце, А нам пускай все время снится Хороший и игривый сон И радостный хрустальный звон.
Пусть за окошком снег искрится, С надеждой в завтра я смотрю. Пора уж свинке появиться, Так скажем ей призывно: «ХРЮ!!!»
Н. Шляховая
|
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|
Зимняя сказка
В долгий зимний вечер к людям прилетели Странники седые – снежные метели. Хоровод водили у пушистой ели, И, резвясь, кружили в звездной карусели.
В бодром настроении вьюга озорница. Ей, как видно, тоже дома не сидится. И, взмахнув платочком, по просторам светлым Быстрые кадрили пляшет с буйным ветром.
Лунною дорогой пронесется тройка, Разметав по свету зеркала осколки. Заиграет скрипка зимние напевы. Одиноко сердце Снежной королевы.
Этот вечер дивный не пробудит в деве Радостного чувства, звонкого веселья. Холодны, как льдинки, глаз бездонных взоры И не греют душу пышные уборы.
В ледяных хоромах ветрено и пусто. Лишь сверкают стены в полумраке грустном. Станет явью сказка, в полночь оживая, И растает вечность от улыбки Кая.
|
Н. Шляховая
|
|
 |
 |
 |
 |
 |
 |
|

Журавлиний ключ
Знов квітують сади на полтавській землі, Як завжди навесні, зачаровано й дивно. Крізь негоди і відстані в рідні краї Повертається пісня твоя журавлина.
І прозорим струмочком ллються пісні слова, Джерело кришталеве – Україна єдина. І, забувши буденне, душа ожива, В височині небесній лине ключ журавлиний
То – широкі лани, світ життєвих доріг, Різнотрав’я багате, що росте із любові, Вишиванки яскраві – матерів оберіг Розквітають у серці і в співучому слові.
Мерехтять понад Ворсклою вічні зірки. Стала, мов наречена, у лузі калина. І звучать задушевні українські пісні,- То до нас повертається ключ журавлиний!
Наталія Шляхова
|
|
 |
 |
 |
Сторінка 3 з 4
|