29 | 03 | 2024
Науковцям
ВДС бібліотеки
Послуги бібліотеки
Інституційний репозитарій

URAN

Академічна доброчесність
Останні виставки
Останні новини
Цікаві факти
Середа, 31 січня 2018, 16:05

Більське городище

Bilsk12314 370x246 004

У районі села Більськ Котелевського району Полтавської області, в межиріччі Ворскли та правої притоки Псла – Сухої Груні, розташоване стародавнє українське поселення – Більське городище – стародавнє українське поселення.

Поселення входить до Ворсклинської групи пам'яток часів скіфів. Археологічною місцевістю, що охороняється, поселення оголосили 15 лютого 2001 року, і науковці доводять, що Більське городище є давньою столицею скіфів-гелонів.

Детальніше...
 
Вівторок, 31 жовтня 2017, 11:33

Біла альтанка

Bila altanka

Біла альтанка – оригінальна пам'ятка у формі альтанки з колонадою в місті Полтава, споруджена вперше в 1909 році на честь 200-ліття Полтавської битви, також є одним із символів міста.

Розташована на Соборному майдані, завершує полтавське плато Іванової Гори. Звідси відкривається об'ємний краєвид на долину річки Ворскли та частину міста: полтавський Поділ, ворсклянську Леваду.

Детальніше...
 
Четвер, 13 липня 2017, 11:02

Містичний будинок на вулиці Пушкіна в Полтаві

dom4

У 90 роках ХVІІІ ст. Полтава із селища перетворилася на невелике затишне місто. Сюди все частіше приїжджали заможні люди з Києва, які прагнули відпочити від метушні, але не хотіли повністю втрачати зв'язок із цивілізацією. Саме тому в цей час стають популярними прибуткові будинки, де можна було орендувати простору, повністю вмебльовану квартиру. А для того, щоб привернути увагу клієнтів, власники прибуткових будинків велику увагу приділяли їхньому зовнішньому вигляду: прикрашали фасад ліпниною, колонами, скульптурами.

 У 1890 році в центрі міста на Кузнецькій вулиці (зараз вулиця Пушкіна) присяжний повірений П. А. Перцович  розпочав зведення одного з перших прибуткових будинків, який за його задумом мав бути   найдивовижнішим та неповторним (асиметрична форма будинку: одна його частина триповерхова, інша має чотири поверхи).  Для будівництва було обрано цеглу й метал.

Досить лише раз побачити будинок, щоб зрозуміти, чому жителі Полтави називають його «замок Річарда»: високі стіни закінчуються гостроверхими башточками, масивні балкони мають міцні ковані огорожі, дах вкритий листами чорного заліза… Усім своїм виглядом споруда нагадує середньовічний замок.

За легендою, саме незвичайна архітектура будинку привабила в 1906 році не менш цікавого жителя. В одну із дощових осінніх ночей невідомий чоловік, загорнутий з ніг до голови у плащ, орендував квартиру на верхньому поверсі. Із цього дня він практично не покидав помешкання, лише час від часу відсилав мовчазного слугу з різними дорученнями в місто. Інші жителі будинку, проходячи повз двері квартири загадкового сусіда, з острахом дивилися на них. Можливо, через цей страх чи, можливо, й на основі фактів містом поповзли різні чутки, пов’язані з новим пожильцем прибуткового будинку. Подейкували, що коні поруч із «замком Річарда» перелякано іржали, пряли вухами й відмовлялися йти. У будинку з мешканцями все частіше траплялися різні нещасні випадки. Та справжнього жаху на полтавців нагонили зграї ворон, які з незрозумілих причин вподобали дах споруди. Люди вважали таємничого незнайомця чаклуном, чорнокнижником.

Так тривало до моменту, коли одного вечора слуга таємничого постояльця вибіг з будинку й через годину повернувся з лікарем. Переборюючи страх, дехто з персоналу теж зайшов до помешкання загадкового незнайомця і став свідком страшної картини: сивоволосий чоловік лежав на ліжку і мучився у передсмертних судомах. Але смерть не приходила, ніби не хотіла приймати його. Лікар нічим не міг допомогти бідолашному. Лише стара покоївка здогадалася, як зарадити в цій ситуації: вона відкрила вікно. До кімнати ввірвалося свіже повітря і страхітливі крики зграї ворон. Незнайомець востаннє зітхнув і завмер в неприродній позі.

Звісно, це все легенда. Але до сьогоднішнього дня над дахом будинку, що знаходиться на вулиці Пушкіна, 40, часто можна побачити зграю ворон, які з голосними криками кружляють у гігантському чорному вихорі.

 
Четвер, 25 травня 2017, 16:01

Іванова гора

gedc0603 434x578

Історичним ядром Полтави є Іванова гора.  Саме тут на початку XVII століття було зведено  Полтавську фортецю, про яку сьогодні нагадує відновлена її частина – Подільська вежа. У наші дні це історичне місце називається Соборним майданом – на честь відновленого шедевра українського бароко – Успенського собору. На Івановій горі знаходиться також садиба засновника нової української літератури Івана Котляревського, на честь якого вона названа.

Фортецю в Полтаві в 1608 році заснував великий коронний гетьман  С. Жолкевський. Її було збудовано на місці, яке називали «пустою слободою». На трикутному мисі на високому правому березі Ворскли між двома ярами – Мазурівкою і Панянкою спорудили земляні вали, які укріпили ровом і частоколом. Первісні укріплення були у вигляді невеликих земляних бастіонів напівкруглої та простокутної форми у плані, сполучених валами. На розі, приблизно там, де нині стоїть так звана Ротонда, був великий, підковоподібного плану бастіон. Найважливіші ділянки оборони посилювалися рубленими дерев’яними баштами. В’їзна брама стояла з північного заходу.

    Після Переяславської угоди 1654 року Полтавській фортеці надавалося великого значення, тож 1658 року під орудою полтавського полковника М. Пушкаря її ремонтували. Для цього спеціально присилали з Москви воєводу  А Чиркова. Улітку того ж таки року Полтаву здобули штурмом і спалили війська повсталого проти Москви гетьмана Івана Виговського. Після того з наказу московського уряду фортецю відбудували, з’явився зовнішній пояс оборони: для захисту форштадта (передмістя) викопано рів і насипано вал.

1709 року, на час облоги Полтави українською і шведською союзними арміями, фортеця вже мала досить розвинену систему укріплень, близьку до бастіонної – у вигляді неправильного полігона, дещо витягнутого з півдня на північ. Було п’ять в’їзних брам: Подільська, Мазурівська, Київська, Спаська, Криловська. Лінія оборони складалася із сухого рову й крутого земляного валу з палісадом, але без валганга, «за козацьким звичаєм». Усі вежі були дерев’яні, рублені, чотиригранні, невисокі з наметовими дахами.

Полтавська фортеця вже на початку XVIII століття не відповідала європейському рівню фортифікації. Не випадково  Петро І, оглядаючи її, після Полтавської битви, сказав полоненому фельдмаршалові Реншильду: «Дивно, що за такої тривалої облоги ви не змогли опанувати цю слабку фортецю». Отже до 1730 року фортецю реконструювали. Відновлена твердиня мала високі земляні вали із частоколом, земляні бастіони більш-менш регулярних обрисів, сухий рів і 8 башт, що збереглися з попереднього періоду. У такому вигляді фортеця проіснувала, поступово руйнуючись, до 1805 року, коли вали й рови прорізали новорозпланованими вулицями. 1817 року за розпорядженням генерал-губернатора, вали розкопали, рови засипали і на місці їх проклали бульвари. У 2009 році було відновлено одну з веж фортеці – Подільську. 

 
Вівторок, 31 жовтня 2017, 11:43

Петровський Полтавський кадетський корпус

Poltava Cadet School

Петровський Полтавський кадетський корпус за часів Російської імперії був найстарішим та найпрестижнішим кадетським навчальним закладом на теренах сучасної України. Знаходився в Полтаві з 1840 по 1918 роки.

Указ про заснування корпусу в Полтаві вийшов 1 лютого 1830 року. Згідно з наступним наказом від 5 січня 1836 заклад мав отримати назву «Петровського» на честь Петра I та його перемоги в Полтавській битві. До навчання в корпусі, крім Полтавської, мали бути зараховані також вихідці Катеринославської, Харківської та Чернігівської губерній, а їх дворянство мало натомість фінансово підтримувати заклад.

Детальніше...
 
Четвер, 13 липня 2017, 11:09

Історія виникнення міста Полтава

poltava

Місто Полтава, як відомо, посідає особливе місце в історії української нації та держави. Біля його стін не раз відбувалися події, котрі визначили долю України, впливали на європейські справи.

Засноване слов’янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселення XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави (Червона площа, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житла, господарські та виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-річного віку Полтави.

Детальніше...
 
Четвер, 13 липня 2017, 10:55

Полтавський музей дальньої та стратегічної авіації

Полтавський музей дальньої та стратегічної авіації був створений на місці колишнього Полтавського військового аеродрому, який існує із 20-х років минулого століття. 

Після визволення міста Полтава у вересні 1943 р., на аеродромі базувалися транспортні літаки, винищувачі та частини ППО СРСР. Тоді ж, у 1943-1944 роках Полтавський аеродром був місцем проміжної посадки американських літаків Б-17 («Літаюча фортеця») в ході операції «Френтік». Після розвалу СРСР в Полтаві залишилася єдина, на території Україні, важка бомбардувальна авіаційна дивізія на озброєнні в якої були дальні бомбардувальниками-ракетоносці Ту-22М3 та навчальні літаками дальньої авіації Ту-134УБЛ. Дивізія остаточно розформована у 2006-му році, всі літаки повинні були бути знищені, але у травні 2007 року завдяки ентузіазму колишніх військових льотчиків, було створено обласне комунальне підприємство «Музей дальньої авіації», експонатами якого стали літаки, що підлягали знищенню.

Експозиція авіамузею налічує літаки: АН-2 (багатоцільовий літак), Ту-16 (дальній бомбардувальник), Л-29 (літак початкового навчання), Су-15ум (винищувач-перехоплювач), Ту-95 МС (стратегічний бомбардувальник), Ту-22 (дальній бомбардувальник), Ту-134 УБЛ (навчально-бойовий літак), Ту-22м3 (дальній бомбардувальник), Ту-160 (стратегічний бомбардувальник, єдиний в Україні), АН-26 (військово-транспортний літак). А також двигуни, зразки авіаційного озброєння та боєприпасів (авіабомби), крилата ракета.

Музей створений на основі летовища, започаткованого у 20-ті роки XX століття, і яке пройшло шлях від цивільного аеродрому для забезпечення перших в Україні пасажирських авіаліній до однієї з наймогутніших стратегічних авіабаз світу.

Початком формування музейної експозиції можна вважати 1987 рік, коли поряд із навчальним корпусом 185-го гвардійського важкого бомбардувального авіаційного полку на довічну стоянку встановлений легендарний літак Ту-16, який знаходився на озброєнні дальньої авіації СРСР майже 40 років.

Після закінчення холодної війни в Полтаві залишилася єдина, на території України, важка бомбардувальна авіаційна дивізія, на озброєнні у якої перебували далекосяжні бомбардувальники-ракетоносці Ту-22М3 та навчальні літаки далекосяжної авіації Ту-134УБЛ. Дивізія остаточно розформована у 2006-му році, усі літаки мали бути знищені, але у травні 2007 року, завдяки ентузіазму колишніх військових льотчиків, створено обласне комунальне підприємство «Музей дальньої авіації», експонатами якого стали літаки, що підлягали знищенню.

На території музею розташовані:

- підземний (запасний) командний пункт важкої бомбардувальної авіаескадрильї часів «холодної війни»;

-  пам'ятник військовослужбовцям Червоної армії та ВПС США, які загинули у червні 1944 року під час нальоту фашистської авіації;

- пам'ятний знак на честь 100-річчя від дня народження Ю. В. Кондратюка (О. Г. Шаргея) - видатного вченого ракетно-космічної галузі.

poltavamuzeiaviacii

 
Вівторок, 25 квітня 2017, 11:04

Малоперещепинський скарб

 Сенсаційна знахідка неподалік від Полтави весною 1912 р. великого комплексу дорогоцінних стародавніх речей є широко відомою у світі як Малоперещепинський «скарб». І не дивно, адже пересічній людині важко навіть осягнути не тільки історичну, а й матеріальну цінність цього комплексу, у складі якого тільки предметів із дорогоцінних металів нараховувалося 70 кг (20 - золота, 50 - срібла). Отже, за Малоперещепинським «скарбом» в літературі закріпилася назва найбагатшого скарбу І тис. н.е. на території Європи, що засвідчено різномовними енциклопедичними виданнями та довідниками світу.

29 травня 1912 р. край північно-західної околиці села Мала Перещепина, на той час Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, дванадцятирічний хлопчина Федір Деркач, син козака, на похилому піщаному пагорбі помітив невеличкий провал у піску. Федір шурхнув туди палицею і почув, що вона дзенькнула об метал. Хлопець розгріб руками пісок і побачив дивної краси жовтаву посудину з металу, що нагадувала за формою великий глек з двома ручками. На допомогу він покликав до себе старшого на два роки товариша Карпа Маджара, і вже вдвох вони почали відкопувати пісок навколо.

Далі діти сховали виявлену річ в озерці й покликали матір Деркача, з якою продовжили пошуки. Майже одразу на глибині близько 20 см від поверхні вони виявили розташовані «вряд один за іншим» золоті келихи. Побачивши посуд, зовні схожий на церковні потири, жінка злякалася, здійнявши крик: «Нехай Бог милує, це хтось церкву ограбив, а на нас буде напасть!» Тож вона й послала за волосними стражниками, слідом за якими з’явилося й чимало охочих до всіляких пригод. Так розпочалося руйнівне розкопування унікальної знахідки.

Видатний український археолог, а на той час хранитель Ермітажу, М. О. Макаренко з болем описував поведінку не кращих представників місцевого люду. Мешканці села, натовпом оточивши пагорб, один перед іншим тягли з піску речі, рвали, ламали, кидали під ноги уламки предметів, шматували «на пам’ять» частинки золотих пластинок фольги, тут же жбурляючи їх де-інде, адже сусіди знаходили більші... «Золота лихоманка» поглинула всіх безповоротньо.

Коли ж набралося досить багато речей, місцевий урядник склав їх «у рядно» і поніс «по начальству» – до станового пристава. Останній звелів скласти їх посеред канцелярії, залишивши лише одного «дядька» оберігати знахідки, а сам поїхав у справах, доручивши учасникам «розкопок» продовжувати пошуки. Речі перебували у канцелярії два дні й «м’які серцем» охоронці дозволяли односельцям узяти деякі «дрібнички» собі.

Та звістка про скарб вже досягла Полтави та Петербурга. Голові Імператорської Археологічної комісії графу О. О. Бобринському повідомлення про знахідку надіслав полтавський археолог та етнограф І. А. Зарецький. Він же на другий день був відряджений на місце події Полтавським губернським земством, а з Археологічної комісії до Малої Перещепини відбув і М. О. Макаренко. Саме завдяки цим двом дослідникам для нащадків збережений унікальний комплекс. Вони ж подали перші детальні звітні описи відкриття та складу скарбу.

І.А. Зарецький, а згодом М. О. Макаренко організували збирання й охорону стародавніх речей, опитування учасників грабіжницьких розкопок, занотували свідчення очевидців. Зібрані у поліцейській канцелярії предмети їх зусиллями спочатку перевезли в повітовий центр – до Костянтинограда (сучасне м. Красноград Харківської області), потім – до Полтави, звідки, за розпорядженням царя, скарб був доставлений до Археологічної комісії в Санкт-Петербурзі, пізніше посівши чільне місце серед колекцій Імператорського Ермітажу. Безперечно, не всі знахідки з Малої Перещепини потрапили до столичного музею. Частина, переважно дрібних предметів, «осіла» в руках учасників несанкціонованих пошуків, їх сліди губляться на антикварних ринках та в колекціях багатих шанувальників старовини в Києві, Одесі, Москві, а то й за кордоном.

Частину знахідок, упродовж майже 10 років, скуповували для Полтавського земського музею археологи В. М. Щербаківський та М. Я. Рудинський. Але основна частина комплексу, в тому числі вилучена з українських музеїв, збереглася без істотних втрат у колекції Ермітажу.

skarb

 
« ПочатокПопередня12НаступнаКінець »

Сторінка 1 з 2
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
Маркетинговые войны
Бизнес — это психология: Психологические координаты жизни современного делового человека
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки