До дня народження Вадима Гетьмана – видатного фінансиста та державного діяча!

(12.07.1935–22.04.1998 рр.)

Вадим Гетьман – видатний український фінансист і політик, фундатор національної банківської системи, організатор Української міжбанківської валютної біржі, натхненник і розробник грошової реформи народився 12.07.1935, на Полтавщині в с. Снітин Лубенського району.

Спочатку талановитий студент, а потім талановитий економіст, якого Київ не міг не помітити. З 1975 року В. Гетьман – перший заступник голови республіканського державного комітету цін. У 1987 році – голова правління Агропромбанку «Україна».

Досвід і здібності Вадима Петровича одразу виявилися затребуваними в незалежній Україні. В 1994 році Гетьман стає на чолі Національного банку України, а з 1996 року – голова Біржового комітету України Міжбанківської валютної біржі.

Вадим Петрович Гетьман відіграв важливу роль у створенні банківської та грошово-фінансової системи України, на початку 1990-х рр., брав участь у формуванні її політики. Він здійснив велику роботу із запровадження в Україні самостійної грошової одиниці – гривні, на перших паперових знаках якої стоїть його особистий підпис.

Вадим Гетьман був депутатом Верховної Ради України 1-го і 2-го скликань. Гетьман був, як говорили тоді про нього, генератором усіх фінансових і банківських законів, які розглядала і приймала Верховна Рада України.

Як заступник голови Комітету з питань фінансової і банківської діяльності брав участь у розробці та прийнятті Конституції України 1996 року. Ось як Вадим Петрович сам написав у книзі «Як приймалась Конституція України»: «Я щасливий, що належу до категорії небагатьох народних депутатів, яким довелось безпосередньо бути в епіцентрі всіх трьох історичних актів, які привели до самоствердження на карті світу суверенної України...».

Незважаючи на ейфорію від успіху демократичних сил, Вадим Петрович розумів, яким незахищеним є Основний Закон, як важливо донести його демократичні положення до найширших верств населення. Одразу ж задумав серію популярних брошур у рубриці «Бесіди про Конституцію». П’ять з них побачили світ: «Чи стане Україна соціальною державою?», «Що таке свобода і право у демократичній державі», «Національний банк у системі влади», «Влада», «Фінансовий механізм держави. Податки».

До спадщини його інтелекту, яка тягне не на один том, і досі звертаються сучасні економісти. Думки, поради і прогнози його не забуті. Той, хто прочитає меморіальне видання «Вадим Гетьман – громадянин, фінансист, політик», де вміщено його твори та статті про нього, безперечно зрозуміє головне в цій особистості.

До оцінок і рекомендацій впливового політика, висококласного фінансиста ставилися з довірою не тільки у владних структурах, а й у ділових, фінансових та громадських колах, цінували його професіоналізм. Вадим Гетьман мав учений ступінь кандидата економічних наук і почесне звання Заслужений економіст України, був академіком Міжнародної академії інформатизації і академіком Академії інженерних наук України, нагороджений орденом «Знак Пошани», трьома медалями і грамотами.

Визнанням його авторитету стало надання Вадиму Гетьману у національній програмі «Людина року» почесних титулів «Парламентарій року-96» та «Фінансист року-97». Слід додати, що високий авторитет Вадима Гетьмана визнавався не тільки в загальнонаціональному масштабі, а й у широких закордонних колах.

У 2005 році Київський національний економічний університет отримав ім`я Вадима Гетьмана, випускником якого він був. Також на його честь названо вулицю в Києві (ту, що була Індустріальною).

22 квітня 1998 року Вадима Гетьмана застрелили у ліфті багатоповерхового будинку, де він жив, шістьма кулями в спину. Підозрюваного у вбивстві затримали лише у 2002 році.
То ж маємо вшановувати й бути гідними пам’яті нашого земляка, видат­ного економіста й фінансиста, відомого громадсько-політичного діяча, Героя України – Вадима Петоровича Гетьмана.

Більше інформації ви зможете знайти у Вікіпедії або на сайті Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана.

За матеріалами з Інтернету склала бібліотекар ІІ категорії Валентина Полякова.

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ СКЛІФОСОВСЬКИЙ

М. В. Скліфосовський. Парадне фото 1899 року

Прізвище легендарного хірурга Скліфосовського знають всі. Щоправда, більшість вважає його «русскім», бо самі росіяни всюди так говорять. Але насправді геніальний лікар народився на території невизнаного нині Придністровʼя, а виріс, жив і помер в Україні!

6 квітня 1836 року народився один з найвидатніших хірургів XIX століття – Микола Скліфосовський, без якого неможливо уявити медицину. Нині немає жодної галузі в цій сфері, у якій би не залишив свій слід Скліфосовський. Його реформи і винаходи дозволили врятувати мільйони життів.

До дня народження Миколи Васильовича Гоголя

До чергового дня народження Миколи Васильовича Гоголя ми підготували читачам фотогалерею із зображенням пам’ятників нашому знаменитому земляку, встановлених у містах України. Інтернет щодо кількості пам’ятників М. В. Гоголю не дає однозначної інформації. За одним джерелом їх «Понад 15 пам'ятників письменнику споруджено в різних містах світу.» Джерело: https://osvita.ua/school/biography/89376/. За іншим – більше 30. Джерело: https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?lang=ru&idCrm=4d620e43-8945-a990-9edb-5885fa641135.

Тож ознайомтесь з найвідомішими з них.

Місто Київ
Архітектори К. Сидоров, І. Іванов
Скульптор Олександр Скобліков
Матеріал бронза і граніт
Встановлено у серпні 1982

Банк Іван Андрійович – Герой України

Військовому з Полтавщини Івану Банку посмертно присвоїли звання Героя України. Торік 11 вересня під час виконання бойового завдання біля села Білогірка на Херсонщині, захисник України Іван Банк отримав поранення через ворожий мінометний обстріл. Наступного дня воїн помер у лікарні. Військовому було 36 років. У нього лишився батько, брати, сестри та кохана.

Іван Банк був головним сержантом розвідувального взводу 46-ї окремої аеромобільної бригади й ще до початку повномасштабного російського вторгнення став професійним військовим.

Іван Банк народився у селі Вільний Степ Полтавської області та навчався у школі в Крутій Балці. У 18 років почав служити в армії. Брав участь у миротворчих місіях в Косово та Югославії. Заочно здобув фах еколога.

Весною 2014-го, з початку АТО, чоловік пішов захищати суверенітет України від проросійських терористів. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Зокрема, прикривав вихід з Донецького аеропорту та виконував бойові завдання під Авдіївкою та Горлівкою на Донеччині.

Івана Банка нагородили орденами «За мужність» III ступеня та «Народний герой України». Також воїн був нагороджений нагрудними знаками за військову службу.

У 2018 році військовий не продовжив контракт і почав працювати на аграрних підприємствах у Полтаві та Рівному. Проте, після 24 лютого знову повернувся в армію. Він поїхав у 95-ту бригаду в місті Житомирі. Потім звільняв Київщину саме у складі 95-тої бригади. А вже у квітні їх розформували і він служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді. Брав участь у боях за звільнення Херсонської області, проводив розвідку ворожих позицій і вогневих точок, ефективно знищуючи техніку окупантів.

Кохана Івана Банка – Альона Філіпась розповіла: «Він був спокійний, добрий, але занадто місцями. Щедрий, скромний такий: завжди люди говорили – самий усміхнений воїн. Завжди все старався налагодити мирно. Я його протилежність: імпульсивна, запальна така і він мене бувало заспокоював.
Мене вражає його героїчність і я йому говорила про це. Є відео, де він в Херсонській області на квадроциклі їде по замінованому полю й за собою веде наш танк, для того, щоб допомогти.»

Іван Банк та Альона Філіпась

Альона Філіпась розповіла, що напередодні загибелі Івана Банка, вони планували вдруге одружитися:

«Ми познайомилися у п’ятому класі: він прийшов до нас з іншої школи. І так він в мене закохався, але я його не розглядала, як потенційного нареченого і ми просто дружили протягом всіх шкільних років.

Потім після школи ми роз’їхались: його забрали в армію, я навчалася в Полтаві, але ми постійно підтримували зв’язок.

Коли Ваня пішов добровольцем в АТО, я хвилювалася за нього і коли у 2016-му він приїхав в чергову відпустку, то подивилася на нього якось іншими очима і ми вирішили одружитися. Я знала, що йому подобаюся і він неодноразово про це говорив впродовж всього життя. Одружилися навесні 2017-го року.

Ми прожили 2 роки та розлучилися, але продовжували спілкуватися. І повномасштабна війна стала каталізатором наших почуттів і повноцінного відновлення наших стосунків. Ми прийняли знову ж таки рішення про одруження – розписатися, хоча Ваня казав: «Я знав завжди, що ти моя. Для мене це все умовності».
Останній раз коли він приїжджав — у серпні, він мені пообіцяв, що приїде через місяць у відпустку і тоді ми розпишемося. Але не встигли…»

З полтавкою Іриною Каптур військовий познайомився у 2015 році у Слов’янську: жінка зі своїм чоловіком допомагали батальйону Івана Банка з ремонтом транспорту та медикаментами і необхідним спорядженням.

Ірина Каптур передає волонтерську допомогу військовим в АТО (Іван Банк другий зліва)

Ірина Каптур розповідає, що під час виконання бойових завдань військовий завжди намагався захистити від небезпеки своїх підлеглих:
«Якою людиною запам’ятала? Справжній і надійний. Він ніколи не буде нікого просити: він сам все зробить. У нього була така риса, що все сам і йому шкода було оцей «молодняк»: він їх весь час прикривав. Просив: «Оце ж в мене хлопчик 19-річний сирота: візьми його – допоможи. У нього там така контузія. А ти для іншого хлопця, передай щось смачненьке».

Після початку повномасштабної війни став закритіший: тільки писав, що потрібно. Виходив на кілька хвилин на зв’язок і все. Приїжджав кілька раз до Полтави: було помітно, що це не той Ваня. І очі вже не були такі веселі, як раніше. Він говорив, що важко було втрачати (побратимів – ред.). Дуже великі втрати. Їм вже було не страшно, але ж втрати були космічні.

Знаєте, вже якась така була сірість в очах. Він же завжди усміхнений був і його було легко розвеселити: ми щось розкажемо і він вже сміється. Він же дуже добра людина – це просто не передати словами, а після початку повномасштабної війни, він вже менше посміхався», – згадує волонтерка Ірина Каптур.
З волонтером зі Слов’янська Євгеном Павленком Іван Банк теж познайомився у 2015 році: чоловіки стали друзями.

«Ваня – дуже цікава позитивна людина. Він міг повести за собою хлопців. Вони його слухались не те що зі слів: він поглядом глянув і все – була в нього така аура.

Дуже порядний, наша сім’я дуже сумує за Ванею. Ми з ним познайомились, допомагали йому. Потім у них був виїзд під Новгородське, зараз Нью-Йорк (селище в Бахмутському районі — ред.), теж я своїм «бусом» їздив хлопцям допомагав: що просили те й привозили. Літо тоді було і в них там була проблема з водою і я воду возив їм.

Все, що було на його відповідальності: він все тримав, він все знав. Якщо щось треба, він завжди задавав питання і все це по можливості вирішувалось.
Дуже відповідальний хлопець. Навіть був такий момент: у них в Слов’янську були зношені кулемети на БТРах. Вони замовили – наші чоловіки зробили. І потім Ваня сам це все встановив, і всі ці кулемети він прострілював», – згадує волонтер Євген Павленко.

Шеврон підрозділу Івана Банка названого на його честь

Поховали Івана Банка в рідному селі на Полтавщині. Також у червні цього року на 30-й позачерговій сесії Полтавської міськради депутати затвердили нові назви для 95 вулиць. Зокрема, серед ухвалених рішень: перейменування вулиці Коваля на честь полеглого захисника України Івана Банка.

Родина втратила люблячого сина, брата, дядька, військовослужбовці – побратима, яким пишається вся Україна, а особливо Полтавщина. Він залишиться назавжди у нашій пам’яті, а вдячність за його подвиг житиме у серцях людей вічно.
Пам’ятаймо, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.

Джерело: мережа Інтернет.
Матеріал підготувала провідний бібліотекар Н. Г. Бакум.