25 | 04 | 2024
Науковцям
ВДС бібліотеки
Послуги бібліотеки
Інституційний репозитарій

URAN

Академічна доброчесність
Головна Моя рідна Полтавщина Видатні діячі з Полтавщини Володимир Вернадський – перший президент Академії наук України
Останні виставки
Останні новини
Володимир Вернадський – перший президент Академії наук України PDF Друк e-mail
Четвер, 09 березня 2023, 09:16

Володимир Вернадський  – перший президент Академії наук України

Володимир Вернадський

12 березня виповнюється 160 років від дня народження Володимира Вернадського. Вернадський Володимир Іванович – великий і легендарний український учений, основоположник учення про біосферу і ноосферу, основоположник наук: біогеохімії, геохімії, радіогеології, автор закону біогенної міграції атомів, закону константності, великий мислитель ХХ століття, перший президент Академії наук України.

12 березня 1863 року в сім’ї професора політичної економії Івана Васильовича Вернадського народився син Володимир, якому судилося стати видатним вченим кінця ХІХ – початку ХХ століття. Дослідження науковця випередили свій час, а його ідеї багато в чому були пророчими.

Рід Вернадських походить від литовського шляхтича Верни, що бився на боці Богдана Хмельницького у визвольній війні 1648–1654 років, а його нащадки потім осіли у Києві. Матір майбутнього науковця, Ганна Петрівна Константинович, була з роду українських шляхтичів. Будучи викладачем вокалу і співачкою хору, вона любила українські пісні. У домі Вернадських часто звучала українська мова. Батько Володимира, Іван Васильович, народився у Києві, очолював кафедру в Київському університеті, з переїздом до Москви очолював кафедру в Московському університеті. Батько його підтримував тісні зв’язки з визначними діячами української культури, був знайомий з Т. Г. Шевченком, дружив з М. О. Максимовичем – першим ректором Київського університету, біологом, істориком, фольклористом, письменником, другом Т. Г. Шевченка. Сім’я Вернадських була ріднею сім’ї Короленка – відомого письменника, та ріднею Миколи Гулака – педагога і вченого, одного з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, яке очолював Т. Г. Шевченко. У сім’ї Вернадських берегли українську мову, пісню, книжки, спогади про Великого Кобзаря.

vernadskyj ivanvernadska hanna

Батько – Іван Васильович, Мати – Ганна Петрівна,
1860 рік

Перші роки життя Володимира Вернадського пройшли в Санкт-Петербурзі, де в Олександрівському ліцеї викладав політичну економію його батько. У 1868 році родина переїздить до Харкова. Світогляд Володимира Вернадського значною мірою формувався під впливом батька, а також зведеного брата Миколи – сина Івана Васильовича від першого шлюбу, талановитого художника і поета. Дитячі роки Вернадського минули в Харкові, а в селі Великі Шишаки під Полтавою Вернадські мали садибу – двоповерховий будинок, куди приїжджали чи не щоліта. На жаль, від цього будинку не залишилося й сліду. Провів одне літо Володимир і в садибі українського письменника Квітки-Основ'яненка. Ще хлопчиною бував у Києві, жив у будинку в Липках, де мешкала й померла його бабуся – В. Константинович. У 1873 році Володимир Вернадський вступив до першого класу Харківської гімназії, де провчився три роки.  

doshka gimnasia thgimnasia th

Будинок 1-ї чоловічої гімназії в Харкові

Пізніше його сім’я повертається до Санкт-Петербурга, де Володимир Вернадський закінчує гімназію і вступає на природознавче відділення фізико-математичного факультету. Під впливом видатного вченого В. В. Докучаєва Володимир Іванович займається мінералогією і кристалографією. Крім своєї спеціальності, майбутній видатний учений цікавиться ґрунтами, фізичною географією, природними водами, біологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією і літературою. Як різнобічно обдарована людина, він вивчив усі мови слов’янської групи, а також англійську, німецьку, французьку та кілька інших, що дуже допомагало йому під час численних наукових відряджень до Європи.

Володимир Іванович Вернадський брав активну участь у громадському житті і в 1883 році став одним із засновників студентського науково-літературного товариства. Близькими друзями Володимира Вернадського на все життя стали члени науково-літературного товариства брати Ольденбурги, І. Гревс, Д. Шаховський, Н. Ушинський, О. Краснов. Так, до створеної ними групи з вивчення народної літератури в 1886 році увійшла Наталія Єгорівна Старицька, яка пізніше стала дружиною Володимира Івановича Вернадського. Віддані одне одному, вони прожили разом 56 років і виховали двох дітей: Георгія і Ніну.

roduna1

Родина В. І. Вернадського

У 1885 році, закінчивши університет, Володимир Вернадський залишається працювати в ньому хранителем мінералогічного кабінету, де веде активну науково-дослідницьку роботу в галузі мінералогії, кристалографії та в суміжних науках. Навесні 1888 року університет відправив молодого дослідника на стажування за кордон. Протягом двох років учений побував у Німеччині, Австрії, Італії та Франції, де працював у різних наукових установах.

Після закінчення стажування Володимир Вернадський був назначений керівником кафедри мінералогії фізико-математичного факультету Московського університету. В 1891 році він стає приват-доцентом цього університету, а ще через 6 років захищає докторську дисертацію і стає у віці 35 років професором мінералогії і кристалографії. До того ж періоду належать праці науковця з геохімії – нової науки, яку Володимир Вернадський розвинув із генетичної мінералогії.

Він перший ввів в Росії спектральний метод для вирішення геохімічних завдань. Займався вивченням рідкісних і розсіяних хімічних елементів у ізоморфних з’єднаннях і у розсіяному стані. Багато уваги приділив вивченню хімічного складу земної кори, океану і атмосфери. У «Нарисах геохімії» (1927) Вернадський виклав історію кремнію і силікатів, марганцю, брому, йоду, вуглецю, радіоактивних елементів у земній корі.

Радіогеологічні дослідження Вернадського стосуються ролі радіоактивних елементів в еволюції Землі. У 1909 році зусиллями академіка Вернадського була створена Радієва комісія. Починаючи з 1910 року Вернадський проводив пошуки родовищ радіоактивних мінералів і хімічні дослідження на радій і уран. В 1912 році запрацювала перша в Росії радіохімічна лабораторія.

Розглядаючи воду як мінерал, Вернадський у роботі «Історія мінералів земної кори» дав мінералогію води. Ним розвивалося вчення про єдність вод Землі. Створена Вернадським біогеохімія вивчає геохімічні процеси, в яких беруть участь організми.

У 1911 році на 25-річчя наукової, викладацької діяльності та сімейного життя Володимир Іванович Вернадський переїжджає до Санкт-Петербурга. Його син на той час уже готується стати професором історії, а сам академік завідував мінералогічним відділенням Геологічного музею. Щороку у професійних журналах друкується по 10-15 його статей, а маршрути робочих наукових відряджень Вернадського проходять через Скандинавію, Францію, Ірландію, Англію, Італію та Грецію.

Незважаючи на насичену наукову діяльність, Володимир Іванович Вернадський встигає бути активним громадським діячем: входить до земського та конституційно-демократичного рухів, є співорганізатором ліберальної партії конституційних демократів (кадетів). Видатний академік був членом Державної ради в 1906–1907 та 1915 роках. В. І. Вернадський очолював учений комітет при Міністерстві землеробства, Комісію з підготовки реформи вищої школи, а восени 1917 року увійшов у склад Тимчасового уряду як заступник міністра освіти. На цій посаді академік Вернадський вперше піднімає питання про створення Академій наук України та Сибіру. Жовтневу революцію і прихід до влади більшовиків В. І. Вернадський не прийняв, і, як багато освічених людей того часу, вважав, що панування терору на цих землях надовго не затримається.

На наукові відкриття Вернадського надихала робота в рідному краї. Свою найголовнішу працю, яка має назву «Біосфера», він почав писати влітку 1917 року в родинному хуторі Великі Шишаки під Полтавою. Прогресивні вчення Вернадського про живу речовину, біосферу, запропоновані ним нові терміни, вчений розробив якраз того літа, коли працював на Полтавщині. Тут він пережив стан найвищого піднесення і натхнення, а наступні три роки лише допрацьовував цю революційну наукову працю. У роки «жовтневого перевороту», незважаючи на часту зміну влади в Україні, Вернадський їде до Полтави, де плідно працює, знайомиться з місцевою інтелігенцією.

vern pamyat

Пам’ятник В. І. Вернадському у смт. Шишаки Полтавської області

У новоствореній Українській Державі гетьмана Скоропадського він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. Він уважав, що важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Дослідження вести в найширшому загальнолюдському масштабі. Слід якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих учених.

vernadskyj1

Один із засновників та 1-й президент УАН (1918–1921) В. І. Вернадський розробив життєздатну, далекоглядну модель Академії. Згідно з його задумом, Академія має задовольняти такі важливі вимоги: 1) національні (допомагати зростанню української національної самосвідомості та української культури), 2) державні (сприяти підвищенню продуктивних сил країни і людини) і 3) місцеві (бути якнайтісніше пов’язаною зі звичайними питаннями практичного життя). В організацію академічного життя В. І. Вернадським також покладено три головні принципи: державний статус, самоврядність Академії у наукових справах, гармонійне поєднання природничих, технічних і соціогуманітарних наук. Реалізація цієї моделі невдовзі перетворила Академію на головну наукову установу України і визнаний у міжнародному середовищі центр фундаментальних досліджень, що відіграло величезну роль у формуванні науково-технічного і економічного потенціалу України у XX столітті.

nac akad

Національна академія наук України

13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського – почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.

Як і в модель створюваної Академії, так і в модель бібліотеки він заклав організаційні принципи установ загально-національного і світового значення, зокрема, бібліотека мала бути триєдиним комплексом – бібліотечним, інформаційним, освітнім. В. Вернадський вникав у всі деталі бібліотечної справи: від обміну літературою, організації читальних залів і каталогів до наукової бібліотечної роботи. Особисто займався комплектуванням, закупівлею бібліотечних колекцій, організацією передачі Національній бібліотеці бібліотек закритих установ, видачею охоронних грамот для бібліотек, посилав гінців за кордон для пошуків і закупівлі найновішої літератури чи рукописів та стародруків. Концепція Національної бібліотеки була викладена у "Відозві від Тимчасового Комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в Києві". Спеціальним завданням ставилося закласти українське відділ (Ucrainica), присвячений літературі про Україну та український народ, і в ньому збирати все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою, літературу, писану всіма мовами про історію і культуру українського народу, про народи, які живуть на території України, про природу України та ін. На основі записки Вернадського розроблено й прийнято Статут бібліотеки. Встановлювалась загальнодоступність і безплатне користування бібліотечними фондами. До обов'язків бібліотеки входила підготовка зведеного каталогу, де б були відображені книжки всіх книгозбірень України. На неї поширювалися всі пільги, що передбачалися для Академії. З ініціативи В. Вернадського було встановлено, що Національна бібліотека одержує безплатно по два примірники всіх видів видань з усіх друкарень України. У 1920–1930 роки в бібліотеці працювали відомі українські вчені: Д. Балика, Г. Житецький, Б. Зданевич, В. Козловський, Ф. Максименко, С. Маслов, Ю. Меженко, С. Постернак, П. Попов, М. Сагарда, Є. Ківлицький, М. Ясинський та ін. Вони створили не тільки бібліотечну, а й наукову установу, яка мала всебічно, ґрунтовно вивчати книгу.

lib vernadskogo

Національна бібліотека України ім. В. Вернадського

Наприкінці 1919-го року, коли Київ захопили війська Денікіна, академію було закрито. З приходом Червоної армії академік виїжджає до Ростова, а звідти пізніше – до Криму, де стає ректором Таврійського університету, який у наш час став університетом імені Вернадського. У ті часи він міг емігрувати до Лондона, та не зробив цього, ймовірніше за все, через стан здоров’я: В. І. Вернадський захворів на висипний тиф, який мало не відібрав у видатного вченого життя.

Так уже склалося життя видатного вченого, що він вірив, у першу чергу, у безсмертя особистості. Як і його батько, В. І. Вернадський називав себе пантеїстом – вірив у божественне походження всього сущого. Ученого з таким світоглядом у Радянському Союзі рятували його колосальні знання, від практичного використання яких керівництво держави мало зиск. Звичайно, пережив В. І. Вернадський і важкі часи нападок на нього особисто (його підозрювали в шпигунстві) та на його роботи як на плоди ідеалістичної філософії. Тоді ж В. І. Вернадський, який не терпить «насилля над людською особистістю», виступає на захист колег, що були репресовані.

У 1922 році академік із сім’єю виїхав до Парижа. Його донька залишилась навчатися в Празі, а сам учений читав лекції з геохімії та радіогеології в Сорбонні. В. І. Вернадський активно працював і там, видав книгу, писав наукові статті. Проте 1926 року вирішив повернутись до Ленінграда на прохання учня О. Ферсмана і друга С. Ольденбурга, президента Академії наук. Тоді академік щиро сподівався, що допоможе становленню науки на рідних землях і все ще не вірив, що панування комуністичного режиму триватиме довго. Навіть у ті часи академік часто виїжджає за кордон читати лекції і працювати в наукових центрах Німеччини, Чехословаччини, Франції, Англії тощо. Після 30-х років виїжджати за кордон стає все складніше.

В. І. Вернадський стає свідком того, як класична наукова теорія поступово витісняється «новим варварством», проте сам працює далі, вважаючи, що його знання можуть врятувати народ. У 40-х роках В. І. Вернадський працює над створенням ядерної енергетики, перспективність якої він зрозумів ще кілька десятиліть тому, проте був почутий лише зараз, коли за розробку ядерного проекту взялась Америка.

Під час Другої світової війни В. І. Вернадський з дружиною був евакуйований до Казахстану, звідки вони повернулись до Москви лише в кінці серпня 1943 року. Володимир Іванович відчуває, що час підбивати підсумки його земного життя, і зосереджується на написанні хроніки свого життя, історії зародження і розвитку ідей. Володимир Іванович Вернадський працює далі, – працює до останнього дня. 6 січня 1945 року він відійшов у вічність.

vernadskyj5

Вернадський є основоположником сучасного вчення про біосферу. Сукупність живих організмів у біосфері він назвав живою речовиною. Згідно з ученням Вернадського, жива Речовина, трансформуючи сонячне випромінювання, залучає неорганічну матерію у безперервний кругообіг. Величезна роль вчення Вернадського про біосферу та її розвиток у повній мірі почала виявлятися з другої половини ХХ ст. Цьому сприяли, з одного боку, розвиток екології, в якій поняття біосфери є одним з основоположних, а з другого – розвиток сучасної науково-технічної революції, яка висунула як одне з першочергових завдань проблему впливу людства на природу. Біосфера під впливом наукових досягнень і людської праці поступово переходить у новий стан – ноосферу – сферу розуму. Ідеї Вернадського про ноосферу, що має велике філософське узагальнення, виникли на стику двох основних напрямів його наукової діяльності – біогеохімії та історії наук. Останній Вернадський приділяв особливу увагу, вказуючи, що в моменти вибуху наукової творчості, науково-технічної революції «наукова думка є знаряддям досягнення нового». Проведені Вернадським аналізи еволюції наукової думки та наукового світогляду, а також дослідження структури науки представляють найбільший внесок у наукознавство, одним з основоположників якого він був. Розвивати ідеї великого академіка продовжують і зараз. Його праці й зараз мають практичне значення – вони були науковим одкровенням, яке змогло зрозуміти людство лише через десятки років. Наскільки ж правим він був, коли казав, що «в геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і свій труд на самознищення».

Як визнання його заслуг, ім'я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо. Зокрема Національній бібліотеці України, яку він заснував. На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадскит». На честь науковця названо астероїд 2809 Вернадський. Академія наук СРСР у 1945 році установила грошову премію та золоту медаль імені В. І. Вернадського. Починаючи з 1973 року НАН України встановлена також премія імені В. І. Вернадського, а з 2003 р. – Золота медаль імені В. І. Вернадського Національної академії наук України. У 1963 році Пошта СРСР випустила поштову марку до 100-річчя від дня народження вченого. У 1964 році іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди. У 1996 році заснована українська антарктична станція Академік Вернадський. З нагоди 1500-річчя Києва і 118-ї річниці з дня народження академіка 12 березня 1981 року в місці сполучення проспекту Перемоги і названого його іменем бульвару було  відкрито пам’ятник Вернадському.

Vernadskiy

Пам'ятник Володимиру Вернадському у Києві

У 2000 році на всеукраїнському шоу "Людина року" вченому, за його заслуги перед вітчизняною і світовою наукою, та людством було присвоєно звання "Людина століття". 26 березня 2003 року Національним банком України в обіг випущена ювілейна монета номіналом 2 гривні, присвячена академіку Вернадському. 25 лютого 2013 року Національним банком України в обіг випущена срібна пам'ятна монета у серії "Видатні особистості України" номіналом 5 гривень, присвячена 150-річчю від дня народження Вернадського.. Портрет Володимира Вернадського розміщено на банкноті номіналом 1000 грн.

banknota

Портрет Володимира Вернадського на банкноті номіналом 1000 грн.

Великий титан науки Вернадський мав енциклопедичні знання. За своє життя він написав 416 значних наукових робіт (крім статей), з яких 100 присвячено мінералогії, 70 – біогеохімії, 50 – геохімії, 43 – історії науки, 37 – організаційним питанням, 29 – кристалографії, 21 – радіогеології, 14 – ґрунтознавству та іншим питанням. Слід виділити й праці з біології, проблем часу і симетрії, загальної геології, про родовища корисних копалин. Торкається він філософських проблем пізнання, реальності буття, вічності життя. Він умів здійснювати синтез знань, об’єднувати різні наукові дані; і це допомогло йому відкрити нові галузі розвитку наукової думки. Тому й зараховуємо його до великих учених, мислителів ХХ століття.

Рекомендуємо переглянути:

  1. Шишаки і Вернадський [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.facebook.com/watch/?v=621905481492847
  2. Володимир Іванович Вернадський : презентація  Вернадський [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://svitppt.com.ua/ekonomika/volodimir-ivanovich-vernadskiy1.html

Джерело: мережа інтернет.
Матеріал підготувала провідний бібліотекар Н. Г. Бакум

 
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
Электронный учебный курс (ЭУК) «ОЦЕНКА СТОИМОСТИ НЕДВИЖИМОСТИ»
Єлизавета Ярославна — королева двох держав
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки