Історія виникнення міста Полтава

Місто Полтава, як відомо, посідає особливе місце в історії української нації та держави. Біля його стін не раз відбувалися події, котрі визначили долю України, впливали на європейські справи.

Засноване слов’янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселення XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави (Червона площа, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житла, господарські та виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-річного віку Полтави.

Топонімічні відголоси віддалених епох знайшли відображення й в особливостях назви міста, яка поступово змінювалася: Лтава – Олтава –Полтава. Найбільш розповсюдженими є кілька версій. Дослідники вбачають можливі значення цієї назви як похідної від слов’янських слів «огорожа», «огороджене тином місце», пов’язують із давньоруською традицією найменування поселень за ім’ям найближчої водної артерії –струмка Лтави – правої притоки Ворскли. Походження останньої назви виводять навіть до давнього арійського словосполучення «заболочена річка».

У ХІ-ХУІІ ст. Полтава існувала на порубіжжі між Руссю та Диким Полем кочівників, згодом – між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою й Московським царством. Прикордонні умови життя, постійні взаємозапозичення і міжетнічні зіткнення спричинили до формування особливої верстви місцевого населення – козацтва, яке й визначало історію укріпленого форпосту на Ворсклі впродовж тривалого часу.

У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру.

Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву на військово-адміністративний центр Полтавського полку у складі Гетьманської України (з 1648 до 1775 р.).